Хлопець поглянув на Косму своїми блакитними очима. Він злегка посміхнувся і налив собі з
великого глечика склянку компоту.
– Гість? – запитав він з легким відтінком цікавості.
– Так, гість, – відповіла господиня.
Священик мовчав, ніби не помічаючи всієї ситуації.
– Теж у відпустку приїхав?
– Ні, поїсть з нами, розкаже, що діється на світі.
– Заспокойтесь вже, Люцинко, новини з усього світу зараз в телебаченні та в Інтернеті.
– По телевізору говорять те, за що їм платять, – обурилася економка. – А коли люди приходять, сидять, їдять, п’ють, то і говорять, як воно є. На повний шлунок легше обговорювати проблеми цього світу.
Та і брехати важче. А в їхньому телевізорі тільки худі люди і сухотники. Вічно вони недоїдають, на цих дієтах,
10
винаходах з гіпермаркетів, салатах. Так, вони постійно їдять тільки салати. І з сухою пикою, п’ють тільки воду.
То як може такий постійно голодний і тверезий говорити правду, не знаючи життя? Він не може нічого
сказати, і його не варто слухати, – закінчила вона свою промову, з гуркотом поставивши супницю на стіл.
– І що ви таке кажете, Люцинко? — пирхнув молодий священик. – Там життя знають, бо там життя і
діється, там світ ногами штовхають, щоб він крутився. Тут навіть не відчуваєш, що він ворушиться.
– Єдине, куди вони можуть світ штовхнути, це в дупу, – сказала економка. – Бо вище не дістануть.
– Люцинко! – сказав нарешті парох. – Думайте, як виражаєтесь перед гостями.
– А панотець нехай не люцинкує, а сідає. Суп гарячий, котлети доходять. Добре, що панотець сказав
мені, що, мабуть, у нас буде гість на обіді, то котлет докрутила. А то б стидоба мені була.
Усі троє подивилися на Косму. Економка холодним поглядом, але такий, мабуть, такий в неї був
завжди, її маленькі, глибоко посаджені очі були схожі на штучні намистини. Обличчя пароха здавалося
безвиразним, але в кутиках його вуст була ледь помітна посмішка. Молодий священик широко посміхнувся і
витер ложку серветкою. Косма помітив, що перед трапезою ніхто не молився, що його трохи здивувало.
– То ви чекали гостя? - спитав він.
– Так, я бачив вас сьогодні вранці на цвинтарі, – відповів парох, беручи від економки тарілку з
овочевим супом. – Я знав, що рано чи пізно хтось з'явиться в справі того зникнення.
– Отче, не грайте роль такого собі отця Матеуша3, – втрутилася Люцина, простягаючи Космі тарілку з
супом. – Минулого тижня Валясякова сказала вам, що хтось забронював номер і передоплата надійшла з
рахунку поліції. Ось і весь секрет.
– То пан з поліції? – відразу зацікавився молодий священик.
– Так, – без особливого ентузіазму відповів Косма. Ну ось, весь майстерний план пішов в пизду.
Змова на найвищому рівні. Але Валясякова не зрадила, що знає про нього, адже вона серйозно випитувала
про його професію.
– І в якійсь справі? – запитав молодий.
– Можна сказати і так, — недбало відповів Косма. Він не збирався пояснюватись, справу про
зникнення хотів приватно обговорити з парохом.
Господар тим часом бурмотів щось над тарілкою і зиркнув на економку, ніби чекаючи коментаря.
Однак він не почув жодного слова, тому вирішив заговорити сам.
– Поліцейський завжди залишається поліцейським. Так само, як ксьондз завжди залишиться
ксьондзом, - відверто сказав він і багатозначно подивився на молодого.
Той не відповів, лише насмішкувато посміхнувся.
– І ксьондзи потрібні, і поліцейські, — втрутилася економка, беручи зі столу вазу. – Обидва бережуть
порядок і совість. А це найголовніше.
– Успокойтеся, Люцинко, — сказав юнак. – Це два різні світи. Бути в поліції зараз не дуже, люди або
бояться, або сміються. Відсутність поваги, тому що повагу не можна сплутати зі страхом. А священик є
священик, люди його не бояться. А з повагою легше.
– І священики, і поліцейські повагу повинні заслужити, – втрутився парох. – Ніщо з неба не падає.
Зараз нам плюють під ноги і називають педофілами. Ми самі на це заробили.
– Не тут, не у Вниках, — відповів юнак. – Я приїхав, а тут гарно, тихо, одна парафіянка відразу ж
випічку принесла, а інша - наливку. В все з посмішкою.
Цього разу економка грюкнула об стіл полумиском зі свинячими відбивними.
– Тому що пан парох заслужив на це, — сказала вона. – Само прийшло. Він слуга Бога і людей. До
обіду не спить, а отару з самого ранку доглядає.
– Та ну, – махнув рукою юнак.
– Саме так. – Косма вирішив, що настав ідеальний час для втручання. – Мені сказали, що у вас немає