Відчинила хвіртку, і вона зойкнула. Ірма зойкнула з нею. Завела Катарину до кухні, посадила на стілець.
Катарина не підводила голови. Дивилася на підлогу, якщо взагалі дивилася.
— Ірма, ти вбила мою дитину.
Ірму злякала не фраза, а Катаринин голос.
— Катю, мила…
— Ірма, все почалося з мобільного. Сварка з Давидом. Ти вкрала його мобільний, щоб з безпечного номера дзвонити своїм.
Напівмертва жінка холоднокровно промовляла зв’язні речення.
— Ірма, ти вбила мою дитину.
Ірма сухо заридала. Підійшла до сестри і спробувала її обійняти. Катарина не пручалася і, побачивши, що її сестра більше ні на що не реагує, Ірма пішла до кімнати по рушники і чистий одяг, щоб хоч трохи її помити перед тим, як почнуть приходити люди.
Катарина сиділа так, як її залишила сестра. Прямо, на половинці стільця, не спираючись, не завалюючись, із трохи розставленими колінами, ступнями чітко вирівняними, піднятими плечима, наче в неї нема ні шиї, ні рук, поклавши долоні тильним боком на стегна. Розглядала долоні зі зовнішнього боку і бачила, що вони спокійні й абсолютно порожні. Дивилась поглядом, затуманеним седативами, і їй здалося, що лінії на долоні зникли: шкіра на долонях була наче випрасуваною, а пальці разом із п’ястками, наче два задоволених вимені. «Де моя лінія життя? Де моя лінія болю?» Спробувала стиснути пальці, але мозок, сповільнений седативами, відмовлявся підкорятися. Катарина більше не дивилася на обидва свої п’ястки, а розглядала лише долоню правої руки.
— Свине, ти вдарила мого Давида.
Рука мовчала.
Катарина різко встала. Підійшла до кухонної стільниці, взяла з неї каструлю, і рухами, які не вимагали жодної перевірки, зняла з полички пляшку олії. Потужним струменем вилила її в посудину, яка, обважніла від олії, тряслася у лівій руці, доки Катарина правою рукою запалювала конфорку газової плити і чекала, коли полум’я почне горіти. Поставила посудину на блакитний вогонь. Доки дивилася на дно сталевої посудини, в якій олія поступово рухалася, м’яким жіночим рухом закотила рукави блузки і разом з рукавами кофти потягнула їх догори до ліктів. Олія запахла звичним ароматом кухні, запах зачепився за нестерпно невигадливий спогад про запах млинців, і це нарешті викликало в неї крик. Вгризла його іклами і спинила до того, як він вирвався з горла. Коли з’явилося перше важке бурління, Катарина ще раз поглянула на долоню правої руки, наче очікувала, що та долоня врешті щось скаже, а тоді опустила її без поспіху і сумнівів у киплячу олію. Страшно задиміло. Сморід згорілого м’яса поширився кухнею, але Катарина не відчула його. Навіть якщо біль і відізвався у тій руці, він відразу її покинув і перемістився у зовсім неочікуване місце. Відлунював у мозку, скавчав не по-людськи і водночас дуже близько, наче це був біль, який походив не від опеченої руки, а йшов десь із шлунка, серця і легенів. Хоч Катарині й перехопило подих, але вона ще абсолютно усвідомлено вийняла руку з каструлі з киплячою олією, і коли поглянула на неї, знала, що це вже не її долоня, і тому нічого їй не сказала. А тоді побачила, як ліва рука боягузливо стискає пальці.
— Свине, ти тримала мого Давида.
Ліву руку також опустила в олію і лише тоді непритомно звалилася на підлогу.
Катарину Горак, у дівоцтві Фірман, покинув будь-який біль.
Від ранку Горак був не в гуморі, лютий, температура спала, але робити нічого не хотілося, прийняв якусь ідіотську ванну, яка смерділа ладаном, витерся й одягнув кімоно, яке йому дружина повісила на двері. Сказала йому не одягатися, бо вона зробить йому масаж. Кімоно легше скидати.
Почувся дзвінок у двері. Горак добру хвилину роздумував, чи відчиняти в такому вигляді. Двері відчинив він. Зачинились вони самі.
Борис Горак стояв у передпокої і слухав звук блендера. Врррууум… Ні жах, ні біль, навіть невіра ще не заворушилися. Лише пригадав, що забув запропонувати Ловро й Іті зайти, і той недогляд десь у мозку міцно злився з відчуттям, що він щось міг вчинити і що ту можливість він назавжди втратив.
Єдине, що він насправді чітко відчував, це були поли шовкового кімоно, які тремтіли замість нього і холодили йому литки.
Коли дружина з’явилася у дверях, він опустив руку, щоб спинити гойдання кімоно.
— Хто це був? Реклами?
Запитала, але не зачекала відповіді. Повернулася і пішла до кухні, тому здавалося, що вона говорить до третьої особи, хоча й зверталася до нього.
— Іди сюди, це не може ні хвилини стояти. Найкращий ефект має, якщо його відразу випити.