Сів і перевірив, як йому дихається. Повітря без затримок входило в легені, виходило без зусиль, хребет його послухався, витягнувся, вирівнявся та підпер і тіло, і голову. Руками міг робити, що тільки йому заманеться: піднімати їх і опускати, розмахувати і летіти, було б бажання. Але не було… Залишилось щось, що він мусив вирішити.
Зловтішно усміхнувся, розпрямив праву долоню, натягнув на ній шкіру, наче хоче випрасувати лінію життя і лінію кохання. Не мусив довго чекати, поки вона злетить. Мала Пречиста стояла і здивовано спостерігала за виглянсуваною долонею.
— Стули долоню, мені буде зручніше.
Дамір послухався. Долоня зм’якла, лінії знову проступили, і заспокоєна Пречиста сіла, притримуючи фалди своєї м’якенької сукеночки.
Недовго помовчали. Дамір посміхався.
— Ти змінився на обличчі, Даміре.
— І на обличчі, і в серці.
— Я відчуваю. Чому ти посміхаєшся?
— Свободі.
— Прошу?
— Свободі посміхаюся.
— Свобода — важка справа. Важко вимовляється і ще важче здобувається.
— Ти мені це кажеш..?
Стривожена інтонацією, Мала Пречиста схрестила на грудях ручки. Спохмурніла.
— Ти щось зробив. Ще не знаю що, але щось зробив.
— Очистив своє серце.
— Це чудово. Лише людина з чистим серцем відчиняє собі двері…
Перервала на половині речення, стурбована тим, що повторює чужі фрази, і відвернула погляд, а тоді поглянула Даміру в очі.
— Чим ти очистив своє серце? Молитвою?
— Ні. Нігтем.
Пречиста притрималася ручкою за горбок Сатурна і майже встала.
— Огидні речі говориш. Що ти зробив?
— Поглянув на своє серце, очистив його нігтем і так здобув свободу. Там більше немає нікого, немає нічого, крім крові, і я вільний.
— І мене нема?
— А тебе найменше.
Вони вмовкли.
— Ой-ой-ой! Матко Боска, шо то ся діє на тім світі? Матко Боска, поможи!
Було чути, як Циліка голосить, ходячи стежкою по подвір’ю. Голосіння було чути і з сусідніх подвір’їв. Нові хати мовчали.
Дамір застиг. Лише легенько закруглив долоню навколо Малої Пречистої. Йому здалося, що крильця стрепенулися.
Зачинивши за собою вхідні двері, Циліка відразу припинила голосити. Дамір знав узвичаєний порядок її кроків: кладе сумку на комод, скидає туфлі, взуває капці, знімає куртку, вішає, іде на кухню, забуває повісити ключі, повертається до передпокою, а тоді знову на кухню і там затримується не менше, ніж на годину.
Тому й не був готовий до цього. Циліка різко відчинила двері його кімнатки.
— Давида більше нееемааа!
Заскиглила, завила…
— Нема більше Давида, Дадик пішов до ангелів…
Мусила ще комусь сповістити цю страшну новину.
— Нема більше нашого Дадика.
Тоді, наче вгризла зойк:
— Шо то ти в руці маєш? Дай сюди то.
Дамір підсунувся до стіни. Швидко, наскільки міг, сховав руку за спину. Наскільки міг. Навіть кулак стиснув настільки, що відчув м’якість сукеночки.
Циліка правою рукою із силою схопила його за лікоть, у лівій тримала ключі.
— Дай то сюди! Шо я ти повіла! Козел старий! Дай сюди!
Дамір міг їй опиратися, але всю енергію зосередив на тому, щоб контролювати силу стискання свого кулака, аби не пошкодити Малої Пречистої. Залишений без підтримки, лікоть піддався, і Циліці вдалося витягнути Дамірову руку.
Рука тремтіла.
Циліка дивилася на пальці закругленої долоні, яка щось приховувала.
— Теля прикре, почало ми на старість літ паразитів додому носити. Паааразитів. Якихось комах. Ше порозмножуються. Пусти зараз же. Я подивлюсь. Розкрий долоню, паскуднику якийсь!
Дамір не взивався, лише краєчком ока споглядав, як крильця поволі зникають. «Сховайся, сховайся…»
— Ти мене чуєш? Зара я ти дам! Зааараа… Зааараа…
Тримаючи його правою рукою за лікоть, Циліка спершу легко вдарила Даміра ключами по долоні.
Долоня не піддавалася.
Знову вдарила, вже сильніше, жорсткіше.
Долоня не піддавалася, і Циліка озвіріла, загарчала, загавкала, вгризлася в жертву. Била його ключами по пальцях, які корчилися, і суглоби почали кровити.
Даміру на долю секунди кудись відлетіла притомність, як випрана, зціджена. Відчув, як рука наче від удару електричним струмом відскочила від ліктя до нігтів, і він заледве повернувся до реальності. Дивився на свою долоню. Вона піддалася. Розкрилася. Зрадниця-долоня. Але… Була порожньою.