І Циліка подивилася на порожню закривавлену долоню.
— Як то так, ніц нема? А я думала, же ти шось маєш. Я би поклялася на образі Матки Боскої, же шось виділа. Метелика. Я ше звар’юю від того всього. Чекай, тримай такво руку, я зара бинт принесу, важай, жеби не засмарувати кров’ю шось біля себе.
Виходячи з кімнати, зверталася до Матері Божої Бистрицької і просила її навести лад на цьому світі.
Дамір почав трястися. Дивився на порожню долоню і пальці, які несподівано перестали кровити. Біль кудись зник.
Циліка повернулася із пакетом пластирів і бинтом.
— Видиш, я не сильно тя лупнула. Навіть крові вже нема. Де ти то витер? Десь то витер, придурку дурний, знов все буде засмаровано.
Але не замахнулася, щоб його вдарити. Навіть образи вимовляла стишено.
Дамір трясся.
Циліка зітхнула і пішла до дверей.
— Більше мене нині не денервуй, сиди тихо, не виходь з покою. Потім я все поспрятаю і перестелю. Десь має бути кров.
Тоді спинилася. Повернулася до столика з тарілочкою, повною пакетиків з цукром.
— Ааа, не будеш ми більше паразитів тим цукром приманював. Я все викину.
Узяла тарілку і тепер уже зверталася до дверей:
— Десь ту кров витер, Матко Боска, об шось витер ту свою дурнувату кров.
Дамір відчув, як його слина капає на штани, і з кишені сорочки вийняв хустинки. Зосередився на витиранні рота. Коли відклав зволожнілі хустинки, поклав зм’яклу руку на стегно і помітив Малу Пречисту, яка вмощувалася на неушкодженій долоні і поправляла волосся.
— Це було майже. Май-же…
Її голос був досить радісний. Так буває після збудження.
Дамір мовчав.
— Не бійся, Даміре, нічого поганого з твоєю долонею не станеться. Може, лишиться маленький шрам на суглобі.
Пустотливо на нього поглянула.
— Маленький хрестик. Нічого більше.
Мовчав.
— Чого ти мовчиш? Ти ж знаєш, яка вона. За півгодини прийде з пирогами і буде тебе потішати. І себе заодно.
Мовчав.
— Гей, Даміре!
Нарешті заговорив.
— Не клич мене.
— Даміре!
— Не клич мене.
— Даміре! Порозмовляй зі мною. Я тобі допоможу.
— Ти мені допоможеш? Ти?
— Та я, так, я.
До цього моменту він розпізнавав зміни в її голосі. Все — злість, сум, турботу, стурбованість, кокетство, але зараз не розпізнав розгубленості. Вона дійсно розгубилася:
— Ну так, я тобі допоможу.
— Справді? Як ти допомогла мені, щоб розійшовся натовп дітей, які на мене пісяли, коли я впав після того, як мене, як пса, ганяли вулицею? Як ти допомогла мені, щоб мене Катарина полюбила? Як ти допомогла Давидові видужати? Як ти допомогла, щоб Циліка не била мене ключами по долоні, якою я боронив тебе, щоб вона тебе не вбила? Тебе боронив.
— Даміре, ми про це вже розмовляли. Багато чого не в моїх силах. Крім того, тобі теж треба чимось жертвувати.
— Від кого ти навчилася тих байок про жертвування?
— Я навчилася? Я?
Не помітила, що почала сваритися. Він мовчав. Було чути, як він дихає. Мала Пречиста поборола свою розгубленість, але зажурилася. Змінила сварливий тон.
— Знаю, ти багато очікував від мене, але не в моїх силах було врятувати Давида.
— А якщо було не в твоїх силах, для чого ти взагалі приходила?
— Прийшла тобі допомогти.
— Ти прийшла допомогти? Як, чим?
— Хотіла, щоб ти був свідком. Щоб зрозумів.
— Прошу?
— Хотіла, щоб ти добре навчився грати в гру Ґо. Якби ти зіграв зі мною партію Ґо до кінця, зрозумів би, що завжди боронять центральний камінь. Він мусить лишатися недоторканним. Його захищають і обороняють.
— Я тебе досі не розумію.
— Розумієш.
— Та ну? І що ти ще хотіла?
— Хотіла, щоб ти замість Давида був свідком. Якщо вже не був очевидцем.
— Я свідок?
— Так, ти. Навіть казку тобі розказала, щоб спонукала тебе трохи краще поглянути навколо себе. А ти спав!
— Ти знайшла мене, мене — німого, мене — розумово відсталого, знайшла мене, щоб я став свідком? Брешеш.
— Не говори так негарно.
— Я говорю негарно, а ти говориш безглуздо. Я тебе питаю, для чого ти прийшла?
— Крім всього іншого, щоб ти легше пережив усе, що мусило статися.
— Ти мені нічого не полегшила. Тільки обманула мене.
— Я не обманювала тебе, я ніколи тобі не обіцяла, що врятую Давида.
— Обманула. Постійно говорила мені, що треба надіятися. І я надіявся.
— Але надія — не обіцянка. Вона тобі лише допомагає легше пережити неминуче.