Катарина зрозуміла жест медсестри, відійшла від Давидового ліжка і тихенько вийшла з палати, в якій лежав Давид і в яку тим часом зайшли лікарі. В коридорі оперлася на стіну біля самого одвірка, щоб бути якнайближче, коли лікарі вийдуть, і щоб відразу запитати завідувача відділенням про стан своєї дитини. У лікарні був час метушні, на візках, які штовхали медсестри, дзеленчало скло: розвозили купи брудної і оберемки чистої білизни, прогулювалися ходячі маленькі пацієнти в піжамках і домашніх халатиках; Катарина подумала, що мусить ще сьогодні купити Давидові халат, і відразу зрозуміла, що це будуть викинуті на вітер гроші: він не захоче його носити. Почувся сміх із сусідньої палати, санітарка пронесла судно, сморід перемішався зі запахом сильних дезінфекційних препаратів і вареної кави, звідкись долинув запах пересмаженої олії, і Катарина панічно стиснула діафрагму, щоб запобігти нападу нудоти. Їй бракувало повітря, але вона не наважилася поворушитися, лікарі могли вийти в будь-який момент.
— Вони всередині?
Обернулася на голос Давидового батька.
Нудота минула.
— Так. Зараз вийдуть.
— По тобі видно, що ти чатувала весь час. Зараз це абсолютно непотрібно, і ти без сенсу затрачаєш енергію, яка тобі буде потрібна, коли Давид прокинеться.
— Про енергію ти розмовляй зі своєю жінкою, а я тут, бо потрібна Давидові і тому що мені це дозволили.
Борис поглянув на неї, здивований новими інтонаціями в її голосі.
— Давидові я так само потрібен, але я через це не роблю зі себе дурня і даю людям можливість робити роботу, в якій вони фахівці.
Не встигла йому відповісти. Відчинилися двері, хтось їх притримав і пропустив завідувача відділенням. Катарина і Борис Горак підійшли одночасно, але завідувач звернувся безпосередньо до Бориса.
— Ви батьки?
— Так, батько.
Катарина мовчала.
— Через півгодини можете зайти до мене в мій кабінет.
Оточений колегами і медсестрами, лікар пішов коридором далі.
Повз Бориса і Катарину до палати увійшла медсестра і поглянула на крапельницю над Давидовим ліжком. Катарина і Борис зайшли за нею і підійшли до Давидового ліжка кожен зі свого боку.
Він виглядав по-іншому, не тому, що його голова була обмотана бинтами, і не тому, що в нього була якась сорочинка у квіточки, не тому, що був підключений до апаратів, які світилися і деренчали, і не тому, що спав. Був іншим, бо спав сном, крізь який вони не могли пробитися.
Борисові затремтіли губи, борода потворно і болюче затряслася, але він не заплакав. Принаймні не хотів цього. Катарина знайшла шматочок вільної шкіри, яка не була ні під пластиром, ні під пов’язками, ні проколотою голкою, і легенько, щоб Давида не заболіло, притулилася губами до того місця. Щось прошепотіла, затряслася, намагаючись зупинити сльози.