Так вона уникнула того страшного місця, а, можливо, й Ірми, яка невдовзі після 18 години від трешнєвської «Нами» рушила до однієї з нотаріальних контор на Тратинській, де підписуватиме документи на кількох сторінках. Була в товаристві двох чоловіків: один із них був велетенського зросту, бритоголовий, одягнений у бездоганно чистий випрасуваний костюм, шитий особисто для нього, як і туфлі, розміру яких немає у серійному виробництві.
Катарина зайшла до хати, в якій горіло світло у мансарді. Було чути, як Іта і Ловро сміються, і Катарина, не зайшовши до них, пішла до Давидової кімнати. Лягла на його ліжко і тряслася так, що їй здалося, наче трясеться і сама хатка.
А хатка справді тряслася від ридань. Її найстарші сусідки не могли ні обняти її, ні потішити. Між ними простяглися стійкі сильні багатоповерхівки красивих ясних кольорів.
Бахурові Даміру вже було недостатньо ні точки на стіні, ні вікна, ні думок про голубині лапки. Мусив засвітити світло.
Не встаючи, почав розхитуватися, як величезна кегля, і спробував правою рукою дотягнутися до вимикача світильника. Йому це не вдалося відразу і він, пересуваючись сідницею і зігнутими колінами, підсунувся до тумбочки зі світильником і нарешті рукою схопив вимикача.
Восковий абажур стримав раптовий зблиск жарівки, і густе світло залило кімнатку, наче намагаючись її загріти, а не освітити. Бахур Дамір повернувся у попереднє положення, чекаючи, доки абажур достатньо загріється і розповсюдить запах розігрітої пилюки.
Не ворушився.
На розкритій долоні лівої руки, покладеній на стегно і забутій, відчув поколювання і стиснув її в кулак. Тепер його уже сильно засвербіла долоня, тому він спробував повністю витягнути середнього пальця стиснутого кулака, щоб ним добре почухати місце, яке тріпотіло, наче він схопив метелика. Палець не зреагував, і він спробував змусити пальці правої руки позбавити його відчуття лоскоту, яке його, на диво, не спонукало до сміху. Але і права рука чомусь була байдужою. Він підніс кулак лівої руки до світильника, який повністю, разом із пальцями, набув по краях червонуватого відсвіту. Здавалося, що завдяки невеличким зусиллям і терплячості пальці і кулак у добре освітлених місцях стануть прозорими, як гекон. Під прозорими краями натягнутої шкіри виднілося щось темне, і Дамір зрозумів, що доки він правою рукою засвічував світильника, на долоню опустився безшумний літун. Намацав ворсисте тільце і затряс рукою, щоб відчути його рухи. Метелик не ворушився, і він остаточно вирішив розтиснути кулака. Хоча здавалося, що пальці з тим прозорим освітленим краєм не можуть нічого, абсолютно нічого пошкодити, він їх обережно розтуляв, пильнуючи, щоб не торкнутися м’якого крильця. Серце чомусь почало гупати, і шия неприємно покрилася потом. Долоні, на диво, ні. Він розкрив пальці, всі, крім середнього, звільнивши крила, які нагадували м’яку оксамитову сукеночку. Розчулився. Ніяк не міг збагнути, чому він так по-дівочому збуджується через маленького гостя. Нарешті вимушено і різко поворушив пальцем і затримав дихання. Помітив не метелика. Помітив і тепер уже розгублено дивився на метеликоподібне створіннячко. «Невідомий метелик», — казав йому здоровий глузд і пошепки ще додав, що у природі такі зміни існують і що немає нічого дивного в тому, що йому здається, ніби замість метелика на долоні сидить філігранне людське створіння, одягнене у фіолетово-синього плюшевого плаща, піднятого до вух, яких не було видно з-під чорного волосся. Те чорне кучеряве волоссячко, зачесане на проділ, мало яскравий мідний відблиск, який освітлював засмагле личко і, як йому здалося, відсвічував навіть над голівкою. Насправді неймовірно маленькі очі здавалися величезними і трохи вибалушеними на тому дрібненькому обличчі. Вони уважно за ним спостерігали, і Даміра від голови до п’ят охопило відчуття, що маленьке створіння його добре знає, а зараз лише детально вивчає. Дівчисько посміхалося і намагалося посмішкою заспокоїти Даміра, який, якби міг, радше за все би глибоко і надовго втратив притомність. Йому не вдалося ні втратити притомність, ні зробити будь-який рух, який би звільнив його від того маленького привида. Якщо це був привид. Збудження однак стишилося, серце заспокоїлося і відчуття невідомої приємності замінило колишню розгубленість. Посміхнувся до створіння. Дівчинка кивнула головою і пересунула маленькі ніжки. Дамір помітив на них босоніжки з переплетеними ремінцями. Більше його мозок не навідували жодні думки про генетичні мутації метелика, його навіть не схвилювали ті шкіряні босоніжки. Посміхнувся, і дівчинка кивнула йому на знак привітання. З готовністю їй відповів. Рота не розтуляв, щоб не завдати їй шкоди подихом, але знав, що якби її про щось запитав, мала б зрозуміла. Бахур змирився з думкою, що на його долоні сидить дівчинка, хоча рештки розуму говорили йому, що він поводиться чудернацько і що все те, що він бачить, насправді не бачить. Натужно готувався поставити їй запитання, але ніяк не міг вирішити, щó хоче запитати: хто вона чи чим займається. Зволікав. Дівчинка не розтулила рота, але Бахур Дамір насправді не здивувався, коли почув чітке ствердження: