— Ні, не мусимо постійно про мої страждання. Можемо розмовляти і про звичайні речі.
Тепер була черга Пречистої улесливо усміхнутися.
— Ну то порозмовляймо про звичайні речі!
Готувалася зайняти зручніше положення. Схопивши вмілим рухом краї своєї довгої сукеночки, уважно пильнувала, щоб з нею не сталося якоїсь неприємної ситуації, доки вона переміщається з місця на місце. Так, як це роблять жінки.
— Зачекай, я зіпруся на горбочок Сатурна.
Оперлася на м’ясистий горбочок між Даміровим вказівним пальцем і середнім.
— Вибач, мені смішне те, що ти сказала. Невже й ти віриш в ті речі, ті горбочки Марса і тому подібне… на долоні?
— Як сказати… Коли мені треба — вірю, коли не треба — не вірю. Як і інші.
— Та не зовсім «як інші». Я думав, що бодай тобі все має бути ясно. А якщо тобі все ясно, не треба дивитися, що пише на долоні. Ти ж… десь… між зірок і планет. Мусиш знати. Все знати.
— Не мушу. Може, й могла б, я не перевіряла, але мені легше не знати.
Розтулив рота, щоб засміятися, але не засміявся голосно і не затрясся. Боявся, щоб рука небезпечно не затрусилася.
— Зараз ще мені скажи, що віриш в гороскопи, і я дійсно почну сміятися.
— Чому? Бо, на твою думку, я якась інша?
— І не тільки на мою.
— На чию ще?
— Добре, не мусимо про тебе говорити. Але чому ми, звичайні, віримо в… такі речі?
— Такі ми є. Або якщо хочеш, ви такі є. Людині недостатньо просто бачити зірки. Мусить їх наблизити, і якщо їх не може торкнутися, мусить їх бодай подумки приборкати, щоб їй служили, — зітхнула вона. Дамір відчув це, йому навіть здалося, що сукеночка напнулася у грудях.
— Так, Даміре, людина має нездоланну потребу, щоб їй служили.
— Хіба у всьому треба служити?
Мала Пречиста засмучено махнула рукою.
— Прошу тебе, не говорімо знову про ці речі. Я якнайкраще знаю, що означає служити.
— Але ти знову перша почала про те, чого я не розумію.
— Знаю, я винна. На чому ми спинилися?
— Я тобі все розказую, у всьому зізнаюся, про що б ти не питала, а ти постійно викручуєшся. Завжди уникаєш відповіді. Я тобі більше нічого не скажу.
Перестав усміхатися і відвернув голову.
— Даміре, куди ти дивишся?
— Яка тобі різниця. Ти все знаєш, а коли знаєш все, то, напевно, знаєш і куди я дивлюся.
— Це не мої знання чи усвідомлення. Те, куди ти дивишся, неважливо ні тобі, ні мені, тому й мені нема потреби це знати.
— А я саме дивлюся на щось важливе, але тобі не скажу.
— Даміре, скільки тобі насправді років?
— Кажуть, що мені насправді сім, але це неправда, мені за 50. Я так думаю. Ніхто не святкує мої дні народження, то я й не впевнений.
— Дякую, що сказав мені.
Дамір спершу трохи схвилювався, а тоді все ж посміхнувся.
— Ти знала, просто хотіла, щоб я тобі сказав.
— Знала, просто хотіла, щоб ти мені сказав.
Бачив, що Пречиста посміхається. А вона дійсно посміхалася.
У нього повністю покращився гумор.
— Скажи, а скільки тобі років?
— Як коли. Інколи неповних шістнадцять, а інколи я значно-значно старша.
Наче на мить зник мідний відблиск від волосся на обличчі.
— А чого ти така маленька? На образах ти набагато більша. І там, де тебе люди бачать, там ти теж більша.
— Де я з’являюся? Кожен бачить те, що хоче. Для себе я завжди однакова, мені байдуже, яка я для інших.
— Знаю, але то так недобре. Зараз, навіть якби я й сказав, що ти до мене приходиш, ніхто б мені не повірив. Всі б думали, що я обманюю тільки тому, що ти можеш розміститися на долоні.
— То й не кажи нікому. Ти пообіцяв. Ти від цього нічого не отримав би, а я би мусила піти.
— Не йди.
Вони мовчали. Союз було укладено і цього було достатньо для цієї ночі.
Четвертий камінь, четвертий вал
— Вііілім, Вілллім!
Бахур Дамір прокинувся. Злякався, що Циліка увійде, доки він ще не вбраний, тому він хутко наскільки міг зіскочив на підлогу і, пробуджений холодним паркетом, згадав про нічну гостю. Поглянув на долоню, вона була порожня, пороззирався по кімнаті, гості ніде не було. Подумав, що його всього зараз сповнить туга і порожнеча, бо це був лише сон, але нічого неприємного не діялося у його душі. Зачекав.
— Вііілім, Вііілім! Я йду до нашої Катрусі, віднесу балабухи, бідолаха мусить шось поїсти, бо звалиться. Їй тре сил, жеби все то витримати, най їй поможе милий Бог і Діва Марія. Бахуру дам, коли ся верну.