Першим привітався з усіма на посту і по обличчях та очах чергових і патрульних зрозумів, що цілій будівлі поліції було відомо абсолютно все про його вчорашню сутичку з Касумичем. Лише один новенький поглянув на нього із симпатією, він, безсумнівно, нічого не знав.
Коридор перед кабінетом був порожнім, і Відошич зайшов до кабінету з рішучістю не відступати ні на міліметр.
Викликав секретарку до того, як скликати нараду, і продиктував їй рапорт про відсторонення Касумича. Дав секретарці знак, що вона може йти, прочитав написане і відклав папір до шухляди. Тоді зателефонував у відділ судмедекспертизи і коли почув, що результати експертизи будуть надіслані після тринадцятої години, через секретарку повідомив усім, що нарада відбудеться рівно о чотирнадцятій годині і що він від усіх очікує детальних звітів «про заходи, вжиті в зв’язку з новою справою про вбивство під назвою «Просвіта».
Ще увімкнув комп’ютер, на якийсь час спинив погляд на підозрілих колах на тілі вбитої, у походженні яких був практично впевнений, встав, відчинив шафу з уже розслідуваними справами, переглянув сегрегатори, зачинив шафу, підійшов до вікна і там ненадовго задумався. Повернувся за стіл, у комп’ютері зайшов у адресну книгу мешканців Загреба, переписав, що шукав, тоді хутко натягнув куртку і повідомив секретарку, що його не буде щонайменше дві години.
Ще до того, як завернути на вулицю Малу, їхав дуже повільно, щоб не пропустити таблички з назвою вулиці. На самому перехрестку, де мав повернути, зупинився і пропустив пішохода. Посміхнувся, засигналив і опустив скло.
— Що ти тут робиш, Швоїчу? — був гордий через те, що запам’ятав його прізвище.
Юнак із сережкою нахилився до вікна.
— Добрий день. Я живу тут недалеко, — показав кудись рукою.
— А в школу тобі не спішно? — Відошич розтягнув губи для усмішки, махнув хлопцеві, який першим упізнав убиту вчительку, і поїхав далі.
Зосередився на знаках і забув про юнака із сережкою.
На вулиці Малій спинився в момент, коли Циліка вже поверталася з тією ж таки тарілкою. Розчулився, вже й забув, що колись, не так давно, ходили до сусідів з випічкою, і якби він був трохи відважніший, запитав би в доброї сусідки, що це вона несе. Але не запитав. Сидів у автівці і чекав, доки впорядкує думки. Не був абсолютно впевнений, які питання ставити Ірмі Жигер. Не знав усіх подробиць її розмови з Касумичем, і це дратувало його і робило невпевненим. Імпровізуватиме, йому не вперше.
Подзвонив у двері і чекав. Обернувся на вулицю. Така звичайна, така пересічна. Щось старе, щось нове, щось ціле, щось зруйноване, щось привабливе, щось відразливе — звичайна трешнєвська вулиця. Ах, так, і щось блакитне. Краєм ока помітив нову блакитну будівлю, яка виднілася крізь проріджене гілляччя. Відошич посміхнувся. Подзвонив іще раз.
Наче сподівався, що не застане її вдома, щиро здивувався, коли йому відчинила молода гарна жінка з рудим довгим волоссям, яка його дуже чемно запросила увійти і дуже чемно представилася Ірмою Жигер. Уявляв її не такою. Нічого вульгарного на ній не було. Провела його до кімнати в мансарді, яка, як і власниця, була охайною і, очевидно, того ранку прибраною.
— Прошу, пане інспекторе. Ви заміняєте колегу?
— Ні, я його начальник. Прийшов, бо мені потрібна додаткова інформація.
— Значить, основну знаєте, не мушу її повторювати.
— Ні, не мусите. Скажіть, це вперше ви маєте справу з поліцією?
Її обличчя не кривилося, вона не корчила жодних гримас, але в цей момент це вже не була красива жінка.
— Може, колись випадково, між іншим… перевірка водійських документів. Здається, кілька років тому, в «Шелатоні», я зустрічалася з вашим колегою. Трохи пізніше — в Опатії. Ми з моєю колегою відповідали за організацію випускних вечорів і поїздок. Це були випадкові зустрічі з поліцією.
Усміхнулася.
— Як і всі решта громадяни.
Відошич трохи випростався на стільці, але пильнував, щоб не вдаритися головою об вікно.
— Ще одне. В нас є інформація, що ваш племінник постраждав в аварії. Я батько, можу собі уявити, що це означає для сім’ї, але мушу вам поставити кілька питань.
Дивилася на нього, не ворушачись. І мовчала.
— Колезі ви вже сказали, що позавчора ввечері ви були вдома на родинній забаві. Цілу ніч.
Усміхнулася.
— Скажіть, де був малий? Син вашої сестри?
Ірма опустила погляд, наче прикликаючи позавчорашні образи.