— Прошу? Ти ненормальний.
— Тобі повторити? Лавка для запасних. Якщо не витримає основна команда східних релігій, які ви абсолютно легковажно обожнюєте, бо про них не мусите нічого знати, ви звертаєтеся до лавки запасних. Ходімо, Ісус вискакує на паркет, досить йому відпочивати!
Підняла обидві руки. Більше не дивилася на нього.
— Припини вже. Це навіть не смішно.
— Та не смішно. А сумно. Хоча це не означає, що неправдиво.
— Я більше невідповідна публіка для тебе.
— Мені не треба кращої. Ти ідеальна, бо витримаєш, коли я тобі скажу, що ваше ставлення до травлення і шлунково-кишкового тракту набагато духовніше, ніж до Бога. Ви просто поклони б’єте своїм кишкам. Низько б’єте. Унітази — ваш олтар. Ось, це теж витримаєш. Ви одухотворили продукт свого травлення. За настановами ваших гуру ви кожного ранку над унітазом кланяєтеся своєму продукту, розглядаєте його, щоб встановити, що ви випродукували здоровою їжею, захоплюєтеся ним, наче побачили Всевишнього. Ви випродукували нову релігію. Кишкову релігію.
Вона встала.
— Помиляєшся. Я більше не буду цього терпіти. Те, що ти говориш, мерзенно. Якщо ти думаєш, що я — твоя колишня, яка насправді бідолашна жінка, бо терпіла твої випади і напади сарказму і зверхності, то ти дуже помиляєшся. Я маю свою думку, а ти або будеш її поважати, або ми знайдемо інший спосіб спілкування.
— Який, скажи, прошу тебе, щоб я мав час звикнутися. Певно, щось пов’язане зі здоровими тілесними соками, які ми змішаємо під аромати ефірної олії.
— Ти ведеш себе, як ідіот.
— Гля-гля, ми розізлилися. А це отруює кров. Не покидай поля бою, тільки починає бути цікаво.
Слухав, як вона люто вимушує двері видати звук, який має йому дати зрозуміти, що вона так скоро не повернеться. Йому здалося, що він чув слово «ідіот». Усміхнувся. Був задоволений. Встав і з дверей їй гукнув:
— Я йду в лікарню, не знаю, коли повернуся.
Тато прийшов, а мами ще нема. Ого, це вони почали змагатися, хто перший прийде до мене. Зараз буде швидкий поцілунок, а тоді «гладимо котика», потім «татків синку», а потому вже перевірка тих інструментів навколо мене, які гудуть. А на тих інструментах мій старий взагалі не розуміється, я це знаю, бо він економіст, тобто «економічний аналітик», як він каже. Це перші важкі слова, які я вивчив, і старий був дуже гордий з цього. З того, що я вмію сказати, чим він займається. Він взагалі гордиться якимись такими речами. Типу для Давида взагалі не проблема ввімкнути комп'ютер, він з комп'ютером на ти. Я даю йому можливість думати, що це дуже важливо, і нічого йому не кажу про те, що ні для кого в класі не складає жодної проблеми ввімкнути комп'ютер і що всі, крім Горватки, на ти з комп'ютером, а буде і вона, коли зрозуміє, що в компі можна знайти нові зачіски і все про макіяж. І ще гордиться і всім про це розповідає, що Давид вже в «чотири з половиною» роки міг лишатися сам вдома, а зараз, в десять, може дбати і про свою маму. Це він думає, що я забув, як тоді, коли я мав чотири з половиною роки, вони з мамою посварилися, мама пішла з дому, а тоді й тато. Дідо прийшов, щоб піти зі мною в парк, застав мене самого і так розхвилювався, що мусив пити подвійну дозу серцевих ліків. А потім кричав на мого тата, тобто на свого сина так, що я перестрашився, і він перестав. А мамі сказав, що вона не мама, і з нею трохи сварився, а зараз раптом всі почали пишатися, що я міг залишатися сам і в чотири з половиною роки. Та якби вони почали сваритися, коли мені було два роки, я би так само легко міг лишитися сам, бо вони би мене спокійно лишили вдома. Добре, в тата свої переваги. Він в основному має добрий настрій, коли ми разом, всюди мене водить, ми їмо в ресторані, що дуже класно, і досить нормальний, якщо йдеться про його нову жінку, бо не розказує мені про неї багато і не вимагає, щоб я багато часу з нею проводив. Це насправді смішно, бо мені здається, що й він не дуже любить з нею проводити час, а більше любить бути зі мною, але не заради мене, а тому, що найбільше любить харчуватися в ресторані. Мій тато взагалі «свіра дістав», як би сказав мій дідо, коли з тою новою познайомився. Вона тільки балакає про якесь здорове життя, яке вона обожнює, наче всі інші обожнюють якесь хворе життя, а те її здорове життя — це те, що вона жахливо готує, не їсть м'яса, не дає іншим його їсти і постійно ходить на якусь фізкультуру, ніби дістане одиницю чи буде покарана за пропуск, якщо не прийде. Вона то називає «йогою у щоденному житті», а ми з татом сміємося і називаємо це «йогою в щоденній смерті». Тепер ситуація така, що, як мені здається, тато з нетерпінням чекає днів, які ми проводимо разом і йдемо їсти до ресторану, де він обов'язково замовляє собі м'ясо. Найгірше те, що він якийсь стурбований, коли замовляє м'ясо, і ще більше стурбований, коли це м'ясо їсть, а найбільше стурбований, коли наїсться того м'яса. Одного разу, коли я був на нього злий, бо він купив мені якісь не такі кросівки, а абсолютно рагульські, я навмисно замовив собі піцу без шинки і з дурацьким мангольдом, якого нормальні люди взагалі не їдять, і чекав, як він себе поведе. Він собі таки замовив найкращу — з ковбасою, але після того практично зовсім ошалів. Тільки бурмотів щось, що я зробив кращий вибір за нього. Але спочатку все з'їв. Пізніше мені було його шкода і з того часу я завжди першим замовляю якесь м'ясо, коли ми в ресторані. А в піцерії замовляю з шинкою чи ковбасою, а тоді він дивиться на мене, дивиться, дивиться і врешті завжди каже: «Я приєднаюся до тебе». Виходить так, типу він складає мені компанію з тим м'ясом, і з тою шинкою, і з тою ковбасою. Він бачить, що я це бачу, але поки ми про це мовчимо. Коли я відхилю ту свою завісу, за якою я зараз, і встану з того ліжка, думаю, спробую з'ясувати з ним деякі речі. Він точно захоче мене слухати, принаймні на початку, бо так було і коли я зламав руку, впавши з велосипеда. Видається так, що зі мною спершу має щось статися, щоб мене почали слухати. Та й взагалі час нам поговорити. Дуже цікаво, що би мій старий сказав про себе. А що сказав би про мого діда, свого батька? Це точно було би смішно.