— Швоїчу, до директора!
— О’кей. Сказати йому чи відразу ментам, шо я вас бачив в неділю ввечері близько половини одинадцятої?
Ірма контролювала себе.
— Мене не цікавить, що ти бачив, забери руку.
— Я вас бачив, як ви вийшли з чорного позашляховика і сіли в свою машину, яка цілий день була припаркована біля мого дому. Я знаю вашу машину, ви поїхали додому. Ми не сусіди, але й не далеко один від одного живемо. Але якшо ми домовимося, я можу й мовчати, — він кінчиком язика лизнув верхню губу.
Ірма уважно за ним спостерігала, а тоді й вона хтиво усміхнулася.
— Для тебе краще нічого нікому не казати. Якщо будеш мовчати, то й я нікому нічого не скажу. Чорні позашляховики небезпечні, — вона схопила пасмо свого волосся і кінчиком легенько провела по його обличчю.
Він опустив руку.
Задзвонив телефон, Ірма взяла слухавку і розміреними кроками зійшла сходами. Не оберталася. В автівці вийняла із сумки інший мобільний телефон, на мить поглянула на нього і поклала в сумку.
Інспектор Відошич викликав її до себе на допит в будівлю поліції на вулиці Хейнзеловій, і вона не хотіла втрачати час ні на які розмови.
Чекала, доки черговий перевірить її паспорт і запише час приходу. Один зі службовців в уніформі відвів її до кабінету Відошича.
Це був Відошич, але вже не та сама людина, з якою вона розмовляла у себе вдома. Чоловік, який сидів за робочим столом, привітався з нею, вказав рукою на стілець, що навпроти нього, і опустив погляд до того, як сказати:
— Ну, що ми сьогодні почуємо?
Ірма підняла плечі і не опускала їх.
— Відбулися деякі зміни у справі. Встановлено точний час вбивства. Тепер нас цікавить не тільки ніч, а цікавить також пообідня пора і вечір. Скажіть, де ви були двадцять п’ятого жовтня близько двадцять першої години?
Мовчала.
— Пані Жигер, мушу вас попередити, що це розмова, яку записувати необов’язково, але можливо. У вас немає адвоката, ви не підозрювана.
Ірма заговорила. Була спокійною.
— Мені байдуже, записуєте ви її чи ні. Як я вже вам сказала, по обіді я ходила по магазинах, а потім з подарунками для сестер приїхала додому, і ми святкували вдома.
— Це ми вже чули. Конкретизуйте.
— Не можу конкретизувати більше, ніж це вже зробила. Може, якби я зосередилася, може, згадала би точніше. Може. Мені здається, що я вже близько 21 години закінчила всі справи і була вдома. Час, очевидно, збігається з результатом експертизи.
Відошич дивився на стіл.
— Добре, це зафіксовано, повернемося до цього, коли настане для цього час. Ще раз поясніть мені трохи про ваші стосунки з жертвою. Коли ви кудись виходили, з ким виходили, куди виходили?
— Нічого особливого. Кіно, театр, кава…
— Домашні вечірки, паті тощо?
Мить помовчала і стримано відповіла:
— І таке бувало.
— Де? З ким?
— Цього вам не можу сказати, бо адрес не пам’ятаю. Це зазвичай були короткі спілкування, музика, розмови… тощо. Як і всі в цьому місті, хто не зв’язаний стосунками.
— Всі, хто не зв’язаний стосунками?
— Маю на увазі, ті, хто не має своєї сім’ї.
— В загребських квартирах було би дуже людно, якби всі, хто не має сімей, ходили на такі «короткі спілкування», чи не так, пані Жигер? — Відошич постукував ручкою по столі, не дивлячись на Ірму. Зробив довшу паузу. — Чи приходили ви до подруги в квартиру?
— Так, приходила, але не часто.
— Вона до вас?
— Так, так само.
— Відпустки?
— Ну, ми проводили разом відпустки. Ми обидві самотні, — зніяковіла і додала, — були.
Відошич устав.
— Скажіть, як себе останнім часом поводила ваша подруга? Чи була стурбована, неспокійна? Чи були якісь зміни в її поведінці?
— Я нічого не помітила.
— З ким вона була в інтимних стосунках? Вона мала хлопця? Хлопців? Коханця? Друга?
— Наскільки я знаю, останнім часом ні.
— А раніше?
— Вона молодша від мене, я не так багато знала про її хлопців.
— Імена?
— Ні, не пригадую, — Ірма була стримана.
— Було би добре, якби ви згадали імена тих друзів. І згадали імена її і ваших спільних друзів. Причому чимшвидше.
Мовчала.
— Вашу подругу запросили на весілля вашої сестри?
Ірмі на це було дуже просто відповісти.
— Так, запросили. Її запросили з мого боку, так.
— Цікаво, ви достатньо близькі, щоб її запросили на весілля сестри, але не настільки, щоб запам’ятати ім’я її колишнього хлопця. Чи теперішнього друга.