— Ну так. Постійно в одному й тому ж. Люди так звикли, то я й в однаковому ходжу.
— Шкода, багато гарненьких сукеночок тобі би пасувало.
— Жила колись одна Мала Кравчиня, вона так чудово шила. Її сукні я би носила.
Зітхнула ностальгійно:
— Ах, які це були плісе!
— Прошу?
— Ну, це коли сукня схожа на гармоніку.
— А…
Відразу зрозуміла, що знайшла не найкращого співрозмовника, і вмовкла. Дамір не вгавав.
— І я практично завжди в одному й тому ж. Але я не вибираю свого одягу. А чого ти в одному? Принаймні ти би могла вибирати.
— Ні, власне я й не можу вибирати одягу.
— Як це?
— Це одна з небагатьох вічних речей. Якою тебе запам’ятають, так і залишиться. На віки вічні.
— А як тоді з тими, хто постійно переодягається?
— їх здебільшого не пам’ятають. Ні за чим.
Обоє махали ногами. Тобто він — ногами, вона — ніжками.
Промовила радісним тоном:
— Хочеш, я тобі розкажу про ту Малу Швачку?
— Про що мені розкажеш?
— Ну історію, казку. Всі їх люблять.
Йому було неприємно. Не хотів навіть думати, що вона починає вважати його дитиною, як і інші.
— Ну не знаю, не знаю, чи то для мене.
Вона відчула, чого він боїться.
— Не бійся, всі інколи люблять казки. Ось зараз, доки ми проводжаємо сонце, доки гріємося, я тобі можу розказати казку. Але ти мусиш вміти слухати!
— Ну, добре.
Дамір умостився, щоб йому було зручно. Пречиста теж умостилася, щоб їй було зручно.
Колись давно-давно, в одному далекому місті, яке пишалося своїми красивими площами і церковними вежами, а передусім прекрасним палацом, що височів на пагорбі над привітними хатками, жила дівчинка з особливим іменем. Звали її Гармонія. Усі інші дівчата в місті гордилися своїми звичайними іменами. То були Марти, Марії, Анни, Крістіни, Катарини, але їй дісталося зовсім незвичне ім'я. Ні, дівчина не була щасливою через це. Коли вона була ще зовсім маленькою і бавилася з дітьми, вони насміхалися з неї, а коли підросла, не насміхалися відкрито, але часом вона чула зловтішні смішки, коли ішла вулицею.
— Гармонія, Гармонія, га-га-га, гагагармонія!
Тому Гармонія почала все частіше уникати своїх однолітків, все менше бавилася з дітьми, довгі години проводила вдома. Бралася за різну роботу, але найбільше її приваблювала голка з ниткою, і так з-під її пальців невдовзі почали виходити гарненькі сорочечки, сукеночки і плащики. Була настільки вправною і вмілою, що нікому не дозволяла брати її одежини, все сама і прала, і прасувала. Взялися її хвалити і домочадці, і сусіди, і родичі, і хресні, і тітки, і стрийни. Трохи-потрохи про вправну кравчиню почала ширитися слава, і багато часу не минуло, як заповзялися до неї ходити і тітки, і стрийни, і сусідки, і далекі родички, а через трохи й незнайомі жінки, просячи малу кравчиню зшити їм гарні шати.
А мала кравчиня із найзвичайнісінької тканини вміла скроїти легку і гарну сукеночку, і жінки не могли надивуватися, як із простого полотна, яке вони принесли, настає ошатна сукня, що переливається кольорами веселки. У неділю, коли жінки одягали свої парадні сукні для прогулянки, площа перед церквою ставала дивовижною, наче галявина квітів, яку гойдає весняний вітрець. Це були сукні прекрасних кольорів і особливих кроїв, і в них жодна пані не почувала себе ні потворною, ні старою, а красивою і легкою, наче їй лише сімнадцять років. Мала кравчиня кроїла й шила, прала й прасувала без спочинку. І так у містечку і його околицях невдовзі всі забули ім'я Гармонія і назвали крихітну дівчинку іменем Мала Кравчиня. Усе в її житті було гарним і світлим, мов відсвіти дивовижних барв, що переливалися в її руках, коли вона віддавала захопленим жінкам їхні нові сукні.
У той же час у палаці над містом жила одна вередлива принцеса, якій все було не до вподоби, нічого її не цікавило і не тішило. Одягнуть її в золоту сукню, а принцеса погляне на себе в дзеркало, заплаче, і сукня вмить перетвориться на жалюгідну зім'яту ганчірку. Взують її у срібні туфельки, принцеса сердито тупне ніжкою, і туфелька на очах розгублених фрейлін перетворюється на незугарний личак. Доправлять їй вишукані лагомини і смаковиті потрави з далеких південних країв, ананас на таці перед нею обертається на величезну ріпу, апельсини — на звичайну картоплю, а черешні відкочуються, перетворившись на дикі каштани. Приведуть вороного красеня, а він починає ревіти по-ослячому і здивовано стригти величезними вухами, що аж придворні і фрейліни розбігаються світ за очі.