Бідолашні батьки вередливої принцеси були схвильовані і стурбовані. Їхнє королівське серце розривалося, слухаючи щоденний плач улюблениці, і вони справді не знали, як цьому зарадити. Аж тут одного дня дійшла до них чутка про Малу Кравчиню. І вони негайно по неї послали.
Того ранку Мала Швачка закінчувала сукеночки для своїх двох сестричок і, нічого не передчуваючи, саме спостерігала, як її наймолодша сестричка захоплено вертиться перед дзеркалом у платтячку кольору цикламена, яке пахло лісовими цикламенами.
Аж ось раптом почувся стук кінських копит, заскрипіли ворота, перемішалися збуджені голоси батьків і строгі голоси вояків, і врешті відчинилися двері кімнати, в якій Мала Кравчиня одягала свою сестричку. Дівчатка перелякалися, а потім страшенно здивувалися, коли перед ними постав молодий вродливий придворний і оголосив домочадцям, що сам король викликає Малу Кравчиню до двору. Дівчинка настрашилася: містом уже рознеслися чутки, що молоденька принцеса завдає неймовірних клопотів при дворі, а люди до тієї історії ще всякого додумали. Розповідали, що принцеса самим своїм поглядом перетворює головку келю на жабу-ропуху, а картоплю дотиком — на товсту кротиху.
Але Мала Швачка не сміла суперечити: королівський наказ — це королівський наказ. Розцілувалася вона з батьками і сестричками, заплакала, тоді втерла сльози, взяла свої голочки і клуночок з нитками, і в супроводі придворних рушила до палацу. Заплакали і хресні, і тітки, і стрийни, і бабці, і сусідки, і всі решта жінки з міста, але не стільки через те, що співчували Малій Кравчині, скільки тому, що знали, що ніхто їм більше не зможе скроїти такі гарні шати.
Як тільки Мала Кравчиня увійшла у двері палацу, її відвели до короля і королеви. У відчаї через свою дочку, вередливу принцесу, вони ще трималися за золоті корони, але коли побачили гарненьку кравчиню, зраділи і почали їй розповідати, що їх непокоїть. І відразу сповістили їй, що очікують від неї, що вона зшиє для їхньої улюблениці сукеночки, які не перетворяться за мить на ганчір'я. Спровадили її у свої палати, наказали, щоб винесли і поклали перед Малою Швачкою найкращі сукна й оксамити, шовки і парчу, прошиті золотими нитками і оздоблені дорогим камінням. Але Мала Кравчиня попросила лише просте полотно, зачинилася в кімнатці, виділеній для неї, відразу взялася до кроєння і шиття; працювала цілу ніч аж до ранку.
Рано-вранці прийшов до неї придворний і запросив її до короля і королеви. Мала Кравчиня взяла в руки свій витвір і рушила до королівської зали. Коли перед королем і королевою поклала нову сукню для принцеси, вони тільки руки від подиву підняли: сукня переливалася всіма барвами, духмяніла всіма квітковими ароматами, і з якого боку би на неї не поглянув, перед очима відкривалася і пахла чи то темна фіалка, чи ніжний цикламен, чи розкішна оксамитова троянда, яка своїм важким запахом повністю задурманювала того, хто на неї поглянув.
Відразу послали за принцесою. Ох же начекалися її! Нарешті до них долинув звук відчиняння дверей і нервова біганина коридорами придворних дам, і невдовзі почулося відлуння нестерпного вереску і плачу принцеси. Зневірені батьки знову схопилися за свої корони.
А як виглядала принцеса? Попри те, що фрейліна вдягнула її вранці у шовкову сукню і взула у срібні туфельки, принцеса увійшла до королівської зали у джутовому мішку і подертих постолах, а замість діамантової діадеми на голові височіла дірява каструля. Батьки, коли її такою побачили, заплакали, а Мала Кравчиня лише опустила погляд і покірно схилилася.
Принцеса спинилася, поглянула на сукню, яку Мала Кравчиня скромно поклала на кам'яний стіл і, на великий подив усіх присутніх, замість промовити своє узвичаєне «тю», сказала «гм» і наказала своїй придворній дамі нести за нею нову сукню.
Коли виходила, тією дірявою каструлею, що височіла на її голові, зачепилася за двері, і вона впала, а всі придворні відвернули голови, щоб не бачити, як дірява каструля підскочила і нявкнула, і замість неї якийсь замурзаний котяра шмигнув у темний коридор.
Нетерпляче чекали. Нарешті почулися дрібні кроки, які, на превелике здивування короля і королеви, не супроводжувалися ні вереском, ні виском. Коли відчинилися двері королівської зали, король із королевою попідводилися зі своїх престолів. У дверях стояла принцеса, вродлива й усміхнена, одягнена в сукню, яка переливалася всіма барвами і пахла, наче квіткова галявина. Король і королева скочили і неймовірно щасливі розцілували свою доньку. Забули про Малу Кравчиню. Вона ще якийсь час дивилася на справу своїх ручок, а тоді тихо пішла до своєї кімнатки. Молодий придворний, щоб ніхто не зауважив, непомітно супроводжував її поглядом.