Невдовзі король і королева влаштували перший бал для своєї принцеси. Пороз'їжджалися заможні королевичі, всебагаті женихи, голосно вихваляючи принцесу і її вроду.
Королівни з далеких королівств дізналися, що принцеса носить найкращі у світі сукні.
Мала Кравчиня сподівалася, що зможе повернутися додому. Але…
Одного ранку принцеса шпурнула нову сукню у вогонь і наказала Малій Кравчині зшити їй нову. Бідолашна дівчинка взялася за голку і шила, шила цілу ніч без сну і спочинку. Нова сукня була такою гарною-прегарною, прекрасною, мов весняний ліс у всіх відсвітах і відтінках зеленого кольору, переливалася, як смарагд, і пахла дивовижними пахощами молодого лісу, а з-під шовкових складок, які перетворювалися на золотаві листочки, визирали малесенькі жваві пташки з різнобарвним пір'ям, які до того ж щебетали.
І знову був бал, і знову принцеса зачудувала гостей своєю новою сукнею. Але як тільки Мала Кравчиня заплющила очі і поклала свої втомлені ручки на ковдру, їй повідомили, що принцеса викинула сукню і потребує нової.
Знову дівчинка кроїла і шила цілу ніч. Нова сукня переливалася всіма відтінками моря, від темно-темно-синіх до світло-світло-бірюзових, на які людина ледь здатна поглянути, настільки вони блискучі. Від принцесиної сукні ширився свіжий запах містралю, а із сонцем осяяних хвиль вискакували золоті рибки і знову пірнали у сині глибини складок. Усі-усі гості ствердили, що кращої сукні й бути не може.
Ох як це розлютило вередливу принцесу! Наказала привести до себе Малу Швачку.
— Як це не може бути кращої сукні? Зший мені нову сукню! Кращу від всіх попередніх.
— Милосердна королівно, руки мої втомилися, пальці мене не слухають, очі мої самі заплющуються. Дозволь мені відпочити.
— До завтра хочу нову сукню. І я не хочу, щоб вона по-дурному пахла, хочу… хочу… хочу, щоб моя сукня… вигравала мелодії.
Принцеса тупала своєю срібною туфелькою, але вона не лунко дзвеніла, а тупо хляпнула, бо вмить перетворилася на розчовганий личак.
— Щоб до завтра ти зшила сукню, яка виграє мелодії, бо накажу відрубати тобі голову! І не тільки тобі, але й твоїм батькам і твоїм сестричкам!
Принцеса зловтішно засміялася і вийшла із зали. За нею скакали жаби і бігли миші, а якби хто-небудь наважився уважніше придивитися, помітив би, як у пітьму коридору нечутно поповзла справжнісінька змія.
Мала Швачка зайшла до своєї кімнати сумна і налякана. Сіла, зронила сльозу, а тоді згадала, що коли вона виходила із зали, їй здалося, що очима її супроводжував молодий придворний. Заспокоїлася і посміхнулася.
Але тоді пригадала погрози, які почула від вередливої королівни, злякалася за своїх батьків і за своїх сестричок, думала-думала і врешті взялася за кроєння і шиття. Кроїла і шила цілу ніч, а над ранок своїми маленькими ручками взялася за важку гарячу праску і почала прасувати, прасувати глибокі складки на новій розкішній сукні.
Коли вона попрасувала останню складку, покликали її до королівської зали, в якій сиділи і король, і королева, і вередлива принцеса. Всі троє мали на головах діряві каструлі, замість одягу — лахміття, а коли намагалися взяти з таці апетитні ласощі, вони із писком розбігалися на всі боки. Придворні вдавали, що нічого не бачать.
Мала Кравчиня тримала в руках прекрасну, розкішну сукню із перламутровим відблиском. Великі складки скупчилися, а коли Мала Кравчиня розвела руки, складки розтягнулися і сукня весело заграла. Прекрасно заграла. Усі підскочили, всі вереснули, всі заплескали.
Негайно влаштували пречудовий бал, прибуло багато женихів, запалили тисячі свічок, усі були збуджені, а музикантам наказали стихнути в момент, коли до зали увійде принцеса. У всезагальній тиші принцеса увійшла до зали, міцно стягаючи складки своєї дивовижної сукні. Зміряла поглядом своїх гостей, особливо женихів, тоді розвела руки і розтягнула розкішні складки… Ох! Замість радісної мелодії почувся страшний скрип, писк і гуркіт, наче сотня покришок вдарила об діряві каструлі, наче запищала сотня мишей, заскрекотіла сотня жаб і заревіла сотня ослів. Гості позатуляли долонями вуха, а женихи натовпилися біля виходу. Зневірені король і королева підняли руки, щоб схопитися за свої золоті корони, але їхні руки намацали діряві каструлі. І раптом серед того страшного скрипу і шуму почувся голосний сміх. Усі повернулися до місця, звідки він долинав. Там стояв молодий придворний і сміявся від усієї душі. За ним наважилися й інші, і в палаці створився невимовний шум і метушня, утікання і шипіння, в той час як принцеса, бажаючи заграти гарну мелодію, стягала і розтягала складки дивовижної перламутрової сукні. Шум і скрип, писк і крекіт ставали все нестерпнішими.