Мала Швачка зіщулилася біля дверей, доки не відчула чиєїсь руки. Коли підвела очі, побачила молодого придворного, який до неї посміхався.
Гості, женихи і придворні, всі до одного порозбігалися світ за очі і пізніше більшість із них стверджувала, що ніколи й не була в тому палаці, а тим паче не просила руки вередливої принцеси.
А принцеса, король і королева, грюкаючи тими дірявими каструлями на своїх дірявих головах і спотикаючись в пітьмі, цілу ніч шукали Малу Кравчиню, щоби помститися їй.
Подейкують, що вночі в палаці, що над містом, все ще гримотять великі каструлі і кришки, скрекочуть жаби, ревуть осли і скриплять старі двері.
Розповідають, що будь-який слід Малої Кравчині зник, що вродливий придворний забрав її в далекі краї, що вона й досі десь кроїть дивовижні пахучі і тремтливі сукні, вряди-годи шиє сукню, яка виграє мелодії, якщо її одягне добра істота. На честь справжнього імені Малої Швачки люди назвали її гармонікою.
Лише ти, я і той чорний кіт, який вискочив із порожньої каструлі, знаємо, як виникла та гармоніка, яка так весело грає, що людині інколи здається, ніби хтось сипле цукор-пудру на перламутрове місячне сяйво.
Пречиста закінчила оповідати і відчула, що Дамірові груди рівномірно піднімаються й опускаються. Їй не було прикро, але було дивно. Нахилила голівку і побачила, що він спить.
— Звичайно, заснув за розповіддю про сукні. Справжній чоловік.
Якийсь час його не рухала, а тоді все ж сіпнула за кишеню.
— Даміре, Даміре, прокинься.
Прокинувся.
— Я не спав.
Пречиста лише незадоволено затрясла голівкою.
— Ох, ще й обманює. Справжній чоловік!
А потім раптово стихла. До чогось прислухалася. Дамір перелякався, бо вона була як мертва.
— Мала Пречиста, Мала Пречиста, що таке? Що сталось?
— Нічого. Не бійся. Мені би треба було… ні… насправді мушу піти на якийсь час. Але я повернуся. Не бійся, я вернуся.
Тоді додала:
— Та й без мене ти швидше зайдеш.
Хотів їй щось заперечити. Його зрадив голос. Не міг його видушити. Ні слова. Напружився, у нього потекли сльози, і він більше не міг чітко бачити. Пальцями витер око. Не міг вийняти хустинки, вона на ній стояла. Заплющив очі, витер кутики очей, і картинка прояснилася. Опустив очі. Не помітив її. Відчув, що його кишеня порожня. Роззирнувся, поглянув на парасолю — сонячний промінь сховався. Тінь пізньої осені була якоюсь дуже чіткою того дня, Мала Пречиста кудись пішла, і сумний Дамір поволі рушив до своєї вулиці. Встигне до того, як Циліка і Вілім повернуться з кладовища.
Вони, «бідáки», дійсно напрацювалися на цвинтарі. Треба було позмітати листя, шпателем зішкребти віск, який накапав зі старих свічок і перевернутих лампадок, все позамітати, помити, висушити і добре наглянсувати поліролем. Біля колонки з водою була черга, і Вілім з відром усе не вертався, Циліка нервувала, як і пані, котра прибирала сусідню могилу, чоловік якої також пішов по воду і не вертався, як і Вілім. Коли вони нарешті закінчили роботу, поклали новий дуже гарний букет квітів, ледве добралися до автобуса і не могли дочекатися, коли нарешті сядуть. Поїздка була короткою, і вони не встигли відпочити, але й не нудилися.
Мобільний телефон — «Waltzing Matilda»: