Спинилася.
Уважно поглянула на будинок. Треба його запам’ятати, щоб він ще й завтра їй не відвертав уваги. Колір будинку втрачав яскравість, сутінки йому несподівано надавали блідості та хворобливого сірого кольору, і Катарині раптом здалося, що опущені білі ролети нагадують повіки мерця. На мертвому обличчі будинку. Примусила себе опустити голову і рушити далі.
Уже практично пройшла повз будинок. Відігнала неприємну картину, але знову зупинилася.
Повернулася обличчям до порожнього першого поверху, на якому віконні ролети не були опущені. Витріщилася на шибу, як на роззявлений рот мерця. Здригнулася. Навіть зробила крок назад. Хтось наче стоїть біля самого вікна? Зрозуміла, що більше не контролює себе. Нерви тріпотіли, розгубилися і вже не знали, чому віддати перевагу, де вони, нерви, необхідні як попередження, а де — як заспокоєння. Порушили Катаринину здатність чітко усвідомлювати навколишнє оточення. Їй знадобилося кілька секунд, щоб отямитися. «Вулиця, Катарино, вулиця, звичайна вулиця, Катарино, звичайна вулиця. А твоя недалеко. Ще трошки». Усміхнулася своїм підбадьорливим словам. Із такими зверталася до дитини. «Страх? Поглянь йому у вічі. Уважно поглянь на нижні вікна!» Й уважно поглянула. З одного на неї мертво дивився сліпий вишкірений гарбуз, в якому жевріла свічка. Катарина нарешті голосно засміялася. Чомусь їй той сміх прозвучав дуже фальшиво, неприємно. Металево. Роззирнулася. Нікого поблизу і ніхто не чує її штучного реготу. Зітхнула із полегшенням. Було би неприємно, якби хтось за нею спостерігав. «Катарино, Геловін! Ну так, Геловін!» За день-два буде вечір гарбузів, відьом і потвор. І Давид би таке зробив. Поклав би гарбуза на вікно раніше. На зло, що цього року з вітрин магазинів ґрунтовно і повністю прогнали чорні маски і оранжевих гарбузиків. На зло б це зробив Давид, твій син. На зло.
Повернулася той один крок, знову опустила голову і пройшла повз гарбуз.
Тоді обернулася. Мусила на нього ще раз поглянути. На це оранжеве чудовисько. Потворне сонце. Травестію літа. Гарбуз із вийнятим серцем. Глум над смертю? Ні, глум над життям.
Стояла і дивилася на гарбуза.
Чи гарбуз на неї?
Катарина відвернула голову.
І гарбуз свою.
Катарина рушила, але повільно, страшенно повільно.
Гарбуз поволі, не смикаючись, рухався за Катариною.
Виколупані мертві очі гарбуза мружилися від нападу сміху.
Каркливого сміху.
Гарбуз сміявся, повільно обертався і піднімався, наче от-от зійде з вікна і повільно, але неспинно, рушить до Катарини.
Каркав як ворона.
Катарина бігла і верещала до свого дому.
За нею лунав сміх гарбуза.
І каркання ворони.
Влетіла у свою хатинку і, не зупиняючись в коридорі й кухні, зайшла до Давидової кімнати й лягла на його ліжко. Втягнула голову в подушку і вдихнула запах дитини.
Хатинка заридала. Їй було так соромно-соромно, що у Задрузі пили, заходилися сміхом, реготали, скрекотіли і каркали, так що ще пізно вночі всі її старі сусідки думали, що в кінці саду, на голій черешні Фірманів, поселилася зграя ворон.
І каркають.
З ними гавкали пси.
Над ранок більше ніхто не міг витримати гавкоту псів. Ні сусіди, ні господарі, ні перехожі.
Шостий камінь, шостий вал
— Віілім, Вііілім! Ходи, Ітка, ходи, виданиця. Знов Вілім десь дівся, я знайду тобі той лосьйон для волосся. Шо той Ловро, глупак якийсь, вчворив? І то тепер, перед весіллям? Та який він піде до шлюбу? Ти будеш як принцеса, а він? Маєш рацію, як гусениця. А от і Вілім. Добре, Вілім, дай Іті лосьйон, а я біжу до склепу, тре шось купити, вчора ми були на цвинтарі, автобуси такі повнезні, ніц вчора не встигла ні приготувати, ні купити. А Всіх святих вже на носі.
Так Циліка залишила Іту на Віліма, щоб той знайшов їй лосьйон, який за два дні поверне Ітиному нареченому Ловро хоча б міліметр волосся.
Іта нервувала: Вілім спершу шукав лосьйон у ванній кімнаті, а коли не знайшов його, шукав у комірчині, а коли знайшов його, йому було шкода давати їй цілу пляшку, тому він шукав порожню пляшку з-під малого пива, в яку переллє половину, того йому ще й переливання густої рідини зайняло якийсь час. Урешті, коли все було готове, Циліка вже повернулася. Зустрілися з Ітою в дверях.