— Добрий день!
— Добрий день! — відповіла мала Баба Яга,— Що вам, дітки?
— Чи не покажеш ти нам дорогу до міста,— почав хлопчик.— Ми заблукали...
— ...Збирали гриби,— додала дівчинка.
— Еге, еге, — закивала головою мала Баба Яга.— Збирали гриби й заблукали.
Вона завела дітей до хатки, посадовила за стіл, налила їм кави ще й дала по шматку святкового пирога. А вже потім спитала, як їх звати.
Хлопчика звали Томас, дівчинку — Вроні. Вони були брат і сестра. У їхніх батьків є заїзд і чималий шинок «Золотий бик» недалечко від міського фонтана.
— Знаю, знаю,— кивнула головою мала Баба Яга.
— А ти? — поцікавився хлопчик і сьорбнув кави.— Ти хто?
— А от відгадай! — захихотіла мала Баба Яга.
— Як же я відгадаю? Ти скажи!
— Я — Баба Яга, а це — моя хатка.
— Ой! — злякано скрикнула дівчинка.— Ти справді Баба Яга? І ворожити вмієш?
— Не бійся! — заспокоїв ворон.— Вона добра Баба Яга і нічого поганого вам не зробить.
— Авжеж, не зроблю, — сказала й мала Баба Яга.
Вона налила їм ще кави й спитала:
— Вичаклувати вам щось?
— Схаменися! — зупинив її Абраксас.— Хіба ти забула, що сьогодні п’ятниця?
Однак мала Баба Яга вагалася недовго.
— Ми просто зачинимо віконниці, і ніхто нічого й не помітить, — лукаво мовила вона.
Та так і зробила. Позачиняла віконниці й навіть на штаби взяла, а тоді заходилась чаклувати. Спершу вичаклувала на столі в кухні морську свинку і хом’ячка, потім черепаху. Хом’ячок і свинка поставали на задні лапки й пішли танцювати. Черепаха танцювати не схотіла.
— Танцюй, танцюй! — нагримала на неї мала Баба Яга.— Не лінуйся!
Хоч-не-хоч, (L довелося танцювати й черепасі.
— Ух ти! — захоплено вигукували діти,— Як у тебе здорово виходить!
— Це тільки початок, — сказала мала Баба Яга і звеліла морській свинці, хом’якові й черепасі щезнути.
Вона вичаклувала для дітей ще багато дечого веселого і втішного. Грубка співала пісеньку, в кавнику виріс букет квітів, ложки та ополоники на стінній поличці виступали, як у ляльковому театрі. Діти надивуватися не могли.
— Ану ще! — одно просили вони.
Мала Баба Яга чаклувала цілих дві години, викликаючи диво за дивом. Нарешті вона сказала:
— Ну, годі! Вам треба йти додому!
— Вже й іти?
— Авжеж, пора... Ви ж хочете бути дома ще завидна, правда?
Аж тепер діти помітили, як уже пізно. Кожне кинулось до свого кошика.
— О! — так і остовпів Томас. — Ми ж знайшли тільки трішечки всякого дріб’язку, а тепер кошики повні боровиків!
— Чого тільки на світі не буває,— вигукнула мала Баба Яга, начебто аж сама здивувалася.
Потім вона хутенько вивела дітей на дорогу.
— Дякуємо тобі! — сказала на прощання Вроні. — А може, ти прийдеш у гості до нас? Ми поводили б тебе скрізь, показали б кухню й льох, стайню й Корбініана.
— А це ж хто? — поцікавився Абраксас.
— Бик, наш улюбленець,— захоплено мовив Томас.— На ньому можна їздити верхи! Тож прийдете?
— Прийдемо! — запевнила мала Баба Яга.— Коли найкраще прийти?
— У неділю, за два тижні,— сказав Томас.— У нас буде свято — День стрільців. Давайте 'зустрінемося на луці, де буде свято!
— Гаразд! — погодилась мала Баба Яга.— У неділю, через два тижні, ми прийдемо. Ну, а тепер біжіть!
Томас і Броні, взявшись за руки, побігли до міста. Мала Баба Яга подалася до своєї хатки, «Коли б кожна п’ятниця минала так швидко, як оця!» — подумала вона.
Ступивши на подвір’я, вона побачила просто над хаткою чорну, як смола, хмару.
— Оце тобі таке! — каркнув Абраксас.—^ Тітуся Трам-Бам-Бах підглядала за нами! Мабуть, через димар.
— А може, це звичайнісінька чорна хмара,— збентежено промовила мала Баба Яга.— Принаймні мітли ніде не видно...
Проте на серці в неї наче миші шкреблися. А що, коли це й справді була тітонька Трам-Бам-Бах? Ой лишенько! Та відразу донесе Найстаршій, що вона чаклувала у п’ятницю.
— Побачимо, як там воно буде,— прошепотіла мала Баба Яга.
Вона чекала день, два, цілий тиждень — але нічого не сталося. І до Найстаршої чаклунки її не покликали, і штрафу вона також не платила.
Аж тоді мала Баба Яга полегшено зітхнула: все-таки то була не тітка Трам-Бам-Бах, а звичайнісінька дощова хмара!
ЗАЧАРОВАНЕ СВЯТО
Гули дзвони, вистрілювали в небо ракети, святкова поляна на околиці міста ледве вміщала щасливих глядачів. Мала Баба Яга довго шукала Томаса і Вроні. Вона проштовхувалась крізь юрбу, а ворон Абраксас, роззираючись на всі боки, мало не скрутив собі шиї.
Де ж вони поділися — Томас і Вроні?