— А чого тут думати! — сказала мала Баба Яга.— Неодмінно прийду!
— Хто його знає? — знизала плечима тітка Трам-Бам-Бах.— Може, розумніше буде тобі залишитися вдома. Я залюбки передам Найстаршій твої вибачення.
— Он як?! — спалахнула мала Баба Яга,— Та в цьому я не маю сумніву! Але я не така дурна, як тобі здається! І мене ніхто не злякає.
— Хто не прислухається до порад, тому не допоможеш! — зітхнула тітка Трам-Бам-Бах.— Отже, до післязавтра!
Ворон Абраксас дуже хотів летіти з малою Бабою Ягою на екзамен. Але це було заборонено. Довелося воронові сидіти дома. Єдине, що він міг зробити,— це побажати малій Бабі Язі щастя.
— Не давай їм себе залякати! — кричав він їй услід.— Ти тепер стала доброю чаклункою! А це найголовніше!
Рівно о дванадцятій годині ночі мала Баба Яга з’явилася на роздоріжжі біля червоного каменя. Члени чаклунської ради вже сиділи півколом на траві. Крім Найстаршої чаклунки, там були: лісова мавка, русалка-вітряниця, русалка-туманниця та ще кілька чарівниць з інших чаклунських родів. Чаклунки-дощовиці послали на раду тітку Трам-Бам-Бах.
«Нехай, нехай послухає мене та тітка Трам-Бам-Бах! — думала собі мала Баба Яга.— Вона просто лусне від злості, як побачить, що я блискуче складу екзамен! І мені дозволять танцювати на горі Блоксберг!»
— Отже, розпочнемо! — сказала Найстарша чаклунка.— Побачимо, чого навчилась за рік ця мала.
Всі чаклунки по черзі почали давати малій Бабі Язі завдання: викликати вітер, грім і блискавку, начаклувати, щоб величезний червоний камінь зник, накликати дощ і град. Усе це було не дуже важко. Мала Баба Яга й разу не збилася. Навіть коли тітка Трам-Бам-Бах сказала: «Вичаклуй нам те, про що йдеться на сторінці триста двадцять четвертій чаклунської книги»,— мала Баба Яга не злякалась. Вона ж вивчила чаклунську книгу майже всю напам’ять.
— Будь ласка! — спокійно відповіла тітці мала Баба Яга і вичаклувала те, що було написане на сторінці триста двадцять четвертій: грозу з кулястою блискавкою.
— Досить! — сказала Найстарша. — Ти довела нам, що вмієш чаклувати. Тому я дозволяю тобі завтра танцювати разом з усіма на горі Блоксберг, хоча ти ще й дуже молода. Чи хтось іншої думки?
— Ні,— загукали чарівниці.
Але тут озвалась тітка Трам-Бам-Бах:
— Я іншої думки!
— В чому справа? — поцікавилась Найстарша.— Тобі не сподобалось, як вона чаклувала?
— Та не в тім річ! — сказала тітка Трам-Бам-Бах,— Справа в тому, що вона все-таки дуже погана чаклунка. І я вам зараз це доведу! — Тітка Трам-Бам-Бах витягла з кишені фартуха зошит. — Весь цей рік я потай стежила за нею. Тут записано все, що вона робила. Зараз я вам прочитаю...
— Читай, читай! — весело гукнула мала Баба Яга,— Якщо ти записала правду, то мені немає чого боятися.
— Побачимо! — сказала тітка Трам-Бам-Бах.
І вона повільно стала читати про все, що вчинила за цей рік мала Баба Яга: і як вона допомагала бабусям, що збирали хмиз; і як вона покарала злого лісника і жорстокого візника, і як врятувала від ножа бика Корбініана, і про сніговика, і про хлопчаків, які дерли пташині гнізда,— все прочитала вголос тітка Трам-Бам-Бах.
— Розкажи їм ще про гонтаря! — вигукнула мала Баба Яга.— Його я теж провчила!
Мала Баба Яга думала, що тітка навигадує на неї казна-що. Але та прочитала з свого записника саме тільки гарне!
— Все це справді так було? — суворо питала Найстарша чаклунка після кожної історії.
— Авжеж! — гордо відповіла мала Баба Яга.— Саме так і було!
Вона весело дивилася на всіх і зовсім не помічала, що голос Найстаршої чаклунки дедалі суворішав. Не помітила вона й того, що інші чарівниці дедалі задумливіш хитали головами. Ось чому мала Баба Яга вся так зіщулилась,
коли Найстарша раптом схопилась і крикнула:
— І це її я була мало не пустила на Блоксберг! Тьху! Ну та й погана ж вона чаклунка!
— Чому я погана? — вражено спитала мала Баба Яга. — Я весь час робила тільки добре!
— Отож-то й воно! — засичала Найстарша. — Тільки та чаклунка добра, яка весь час робить лихе! А ти погана, бо робила тільки добре...
— І крім цього, — в’їдливо сказала тітка Трам-Бам-Бах,— крім цього, вона ще й ворожила у п’ятницю! Зачинила віконниці й ворожила! Але я бачила! Я підглядала крізь димар!
— Я-як? — ревнула Найстарша.— Цього ще тільки бракувало!
Вона кинулася до малої Баби Яги і почала смикати її за коси. За Найстаршою ринули, виючи, усі чаклунки з піднятими мітлами. Вони б, мабуть, просто скалічили малу Бабу Ягу, але Найстарша зупинила їх: