— Що ж оце ти робиш? — закрякав він. — Тиняєшся десь цілими днями, а я сиджу вдома і не знаю, що чинити. — Він переступив з ноги на ногу. — А який у тебе вигляд? Уся в пилюзі! І чому кульгаєш? Пішки йшла? А я ж думав, ти на мітлі. Хіба в тебе не було мітли?
— Була! — зітхнула мала Баба Яга.
— Як-то була? — здивувався ворон. — Що це означає?
— А те, що мітли більше нема!
— Мітли?..
— …більше нема! — повторила мала Баба Яга.
Абраксас раптом про все здогадався. Він схилив голову набік.
— Отже, тебе спіймали? Я ж так і знав. Було б дивно, якби тебе не спіймали! Що ж, по заслузі й шана.
Але малій Бабі Язі вже все було байдуже.
«Спати! — думала вона. — Мерщій спати!»
Вона подибала до своєї кімнатки і впала на ліжко.
— Хе! — обурився Абраксас. — Може, ти хоч скинеш закурений одяг?
Але мала Баба Яга вже голосно хропла.
Вона спала, як байбачок, аж до ранку. А коли прокинулась, Абраксас терпляче сидів на бильці ліжка.
— Виспалася? — спитав він.
— Трохи, — позіхнула мала Баба Яга.
— То, може, хоч тепер розкажеш мені про все, що сталося?
— Спочатку поснідаємо, — буркнула мала Баба Яга. — Не розповідати ж мені натщесерце?
Наївшись по саму зав’язку, мала Баба Яга відсунула тарілку й заходилася розповідати…
— Хоч і легковажно ти повелась, та щастя маєш, — зауважив Абраксас, коли вона скінчила. — Пам’ятай, що за рік ти повинна стати доброю чаклункою.
— Постараюся, — обіцяла мала Баба Яга. — Віднині я вчитимусь чаклувати не шість, а сім годин щодня. Крім цього, я зроблю ще дещо… щось дуже важливе…
— Що саме?
Мала Баба Яга скривилась, прибрала дуже сердитого вигляду. Тоді вимовила поволі, з притиском:
— Я по-мщу-ся!
— Кому?
— Тітці Трам-Бам-Бах! Вона, капосна, усьому виною! Це через неї в мене скалічені ноги і подрані черевики. Хто підбурив усіх чаклунок проти мене? Хто потяг мене до Найстаршої чаклунки? Вона! Мало їй було, що в мене забрали мітлу! Усього їй мало!
— Гаразд, — погодився Абраксас. — Вона підло повелася. Але мститися?!
— Я їй начаклую замість носа свинячий писок! — засичала мала Баба Яга. — І ослячі вуха! І телячі ноги! І цапину бороду! А на додачу коров’ячий хвіст!
— Коров’ячий хвіст і цапину бороду? — спокійно промовив ворон. — Невже ти гадаєш дошкулити цим старій Трам-Бам-Бах? Вона ж така сама чаклунка, як і ти, і простісінько зніме твої чари.
— Ти так гадаєш? — Мала Баба Яга зрозуміла, що ослячі вуха і телячі ноги не багато зарадять. — Добре! — сказала вона. — Тоді я придумаю щось хитріше! Щось таке, з чим тітка Трам-Бам-Бах не швидко впорається. Віриш мені?
— Припустимо, — погодився Абраксас. — Але здається мені, що коли ти заподієш їй щось лихе, то потім сама гірко жалкуватимеш.
— Чому? — здивувалася мала Баба Яга.
— Бо ти обіцяла Найстаршій чаклунці стати доброю чарівницею. А добрі чарівниці не чинять лиха! Затям собі це!
Мала Баба Яга нерішуче глянула на ворона:
— Ти не жартуєш?
— Анітрохи, — відповів Абраксас. — На твоєму місці я добре над цим поміркував би!
Що робить мала Баба Яга, коли намуляє собі ноги? Бере трохи жаб’ячої ікри, мишачого посліду, домішує туди жменю подрібнених зубів кажана і довго варить усе це на вогнищі. А тоді змащує тим варивом рани, проказуючи замовляння з чаклунської книги. І ноги вмить гояться.
— Так, одне зроблено, — з полегкістю промовила мала Баба Яга, коли вариво і замовляння зробили своє.
— Уж не кульгатимеш? — спитав Абраксас.
— Сам подивися! — І мала Баба Яга босоніж пішла в танок по хаті.
Потім вона надягла панчохи і взулася в черевики.
— Куди це ти зібралася? — здивувався ворон.
— В село! І ти ходи зі мною.
— Далеченько! — вигукнув Абраксас. — А мітли б тебе немає! Доведеться пішки йти.
— Отож-бо й воно! — мовила мала Баба Яга. — Я не хочу більше ходити пішки. Через це й треба йти в село.
— Ти що, надумала поглузувати з мене?
— Чого б то? Просто я хочу купити собі нову мітлу, звичайно, коли ти не заперечуєш.
— Ну, це інша річ! — зрадів Абраксас. — Тоді й я піду з тобою. Бо знов десь забаришся.
Дорога в село йшла через ліс. Іти доводилося по слизькому, покрученому корінні, по гострому камінні, крізь колючу ожину. Правда, воронові було байдуже: він вигідно вмостився на плечі малої Баби Яги і пильнував тільки, щоб якась гілка не стьобнула його по голові.
Зате мала Баба Яга раз у раз спотикалася об коріння дерев, чіплялася спідницею за гілля кущів.