– Холодно, – сказав він, – але зігріємося, слід гадати.
Богун наслідував його приклад, і обидва, знявши верхній одяг, лишилися тільки в сорочках та шароварах, потому кожний засукав на правій руці рукав.
Але такий жалюгідний вигляд мав невеличкий лицар біля високого на зріст і міцного отамана! Пана Міхала майже не було видно. Ніби молодий півник із сильним степовим яструбом замислив єдиноборство! Секунданти з тривогою поглядали на широкі груди козака, на тугі й могутні мускули, що відкрилися, коли він засукував рукав. Ніздрі Богуна роздувалися, мовби він заздалегідь відчував кров, лоб зібрався зморшками, так що, здавалося, чорна грива росте від самих брів, і шабля в руці смикалась. Утупивши в противника хижі свої очі, він чекав сигналу до поєдинку.
А Володийовський іще раз оглянув на світло клинок своєї шаблі, поворушив жовтими вусиками і став у позицію.
– Ох, і різанина буде! – прошепотів Харламп Селицькому на вухо.
І тут пролунав Заглобин голос, що ледь здригнувся:
– В ім’я Боже, починайте!
Розділ XII
Свиснули шаблі, і вістря дзенькнуло об вістря. Поле бою в одну мить розширилося: Богун наступав так нестримно, що Володийовський одскочив на декілька кроків і секундантам теж довелося, позадкувавши, розступитися. Шабля Богуна миготіла в повітрі зі швидкістю блискавки – злякані погляди присутніх не встигали за нею стежити, їм здавалося, навкруг пана Міхала зімкнулося кільце блискаючих зиґзаґів, погрожуючи його спопелити, і тільки Господь міг вирвати невеличкого лицаря з цього вогненного кола. Відлуння ударів злились у протяжний свист, повітря, завихрюючись, хльоскало по лицях. Лють отамана з кожною секундою зростала; в нестямі кинувся він на противника мов ураган – Володийовський тільки відступав і захищався. Права рука його, виставлена вперед, була майже нерухомою, лише кисть без утоми описувала малі, але швидкі, як думка, півкола, відбиваючи скажені Богунові удари; клинкові підставляючи клинок, утупивши очі в очі отамана, Володийовський в ореолі блискавок, які зміїлися навкруг нього, здавався спокійним, тільки на щоках його проступали червоні плями.
Заглоба, зажмурившись, прислухався: удар, іще удар, свист, скрегіт.
«Іще захищається!» – подумав він.
– Іще захищається! – шепотіли Селицькі та Харламп.
– Зараз його до піску припре, – тихо додав Кушель.
Заглоба трохи розплющив очі й глянув.
Володийовський майже торкався піщаного пасма спиною, але, видно, не був поки ще поранений, тільки рум’янець на лиці зробився яскравішим і лоб усипали краплі поту.
Серце Заглоби забилося надією.
«А пан Міхал у нас великий мастак, – подумав він, – та й цей коли-небудь утомиться».
І дійсно, лице Богуна вкрила блідість, піт оросив і його чоло, та опір тільки розпалював шаленство отамана: білі ікла блиснули з-під вусів, із грудей виривалося звіряче рикання.
Володийовський погляду з нього не спускав і продовжував захищатися.
Відчувши раптом за собою піщану стіну, він буцім наповнився новою силою. Спостерігачам за поєдинком здавалося – невеличкий лицар зараз упаде, а він тим часом нагнувся, зібгався в клубок, присів і, ніби камінь, усім тілом ударив у груди отамана.
– Атакує! – закричав Заглоба.
– Атакує! – повторили за ним інші.
Так воно й було насправді: тепер козак одступав, а Володийовський, спробувавши силу противника, напирав на нього так стрімко, що в секундантів дух перехопило: видно, почав розігріватися – маленькі очиці метали іскри, він то присідав, то підстрибував, змінюючи позицію як оком змигнути, кружляючи навколо козака і змушуючи його дзиґою вертітися на місці.
– Оце так майстер! – закричав Заглоба.
– Смерть тобі! – прохрипів раптом Богун.
– Смерть тобі! – луною відгукнувся Володийовський.
Зненацька козак прийомом, лише найвправнішим фехтувальникам відомим, перекинув шаблю із правої руки в ліву і зліва завдав удару такого нищівного, що противник його, як підкошений, гепнувся на землю.
– О Господи! – крикнув Заглоба.
Але пан Міхал упав навмисно, від чого Богунова шабля тільки свиснула в повітрі, невеличкий же лицар підхопився, ніби дикий кіт, і зі страшною силою розітнув шаблею незахищені груди козака.
Богун похитнувся, ступив уперед і, зробивши останнє зусилля, завдав останнього удару. Володийовський одбив його легко і ще двічі вдарив по схиленій голові – шабля вислизнула з ослаблих Богунових рук, він упав лицем у пісок, зачервонивши його кров’ю, що розтеклася широкою калюжею.
Єльяшенко, що був присутнім при поєдинку, кинувся до тіла свого отамана.