Выбрать главу

У Жендзяна аж коліна затремтіли, коли він його побачив.

Це був Богун.

Влада гетьманська й справді поширювалася ще на Чигирин, але позаяк Лобода і Богун до Хмельницького іще не перекинулися, і, натомість, голосно заявляли про свою прихильність до Речі Посполитої, великий гетьман саме їм і доручив стояти гарнізоном у Чигирині й бути пильними.

Богун сів за стіл і почав допитувати прибулих.

Старший, котрий віз листа од пана Гродзицького, відповідав за себе і за Жендзяна.

Оглянувши листа, молодий підполковник заходився в подробицях розпитувати, що чути в Кодаку, і помітно було, що йому дуже хочеться дізнатися, навіщо це пан Гродзицький до великого гетьмана людей і чайку послав. Але старший відповісти йому на це не міг, а лист було скріплено печаткою пана Гродзицького.

Допитавши прибулих, Богун уже хотів відпустити їх і в капшук поліз, щоб дати їм на горілку, коли це враз розчинилися двері й пан Заглоба блискавкою влетів до кімнати.

— Послухай, Богуне! — заволав він. — Негідник Допул найкращий тройняк приховав. Я поліз із ним у погріб. Аж глядь — у кутку чи то сіно, чи ще щось. Питаю, що то? Каже: сухе сіно! Глянув я ближче — аж звідти шийка від дзбана, як татарин із трави, виглядає. От сучий син! Я кажу — поділімося роботою: ти з’їси сіно, бо ти віл, а я мед вип’ю, бо я людина. От я й приніс дзбан на чесну пробу, давай мерщій кубки.

Сказавши це, пан Заглоба однією рукою в бік уперся, а другою підняв дзбан над головою і заспівав:

Гей, Ягусю! Гей, Кундусю! Ти підстав нам губи просто, Ще й чарчину дай для тосту!

Тут пан Заглоба, побачивши Жендзяна, враз замовк, поставив дзбан на стіл і сказав:

— Ой лелечко! Та це ж пахолок пана Скшетуського!

— Чий? — квапливо спитав Богун.

— Пана Скшетуського, намісника, котрий у Кодак поїхав, а мене тут перед від’їздом таким лубенським медом частував, що винарям такий і не снився. Ну, як там почуває себе твій пан? Чи здоровий?

— Здоровий і велів вашій милості кланятися, — відповів збентежений Жендзян.

— Ох і славний він рицар! А ти ж як у Чигирині опинився? Навіщо тебе господар із Кодака відіслав?

— Господар як господар, — відповів на це Жендзян. — У нього в Лубнах свої справи, через які він велів мені вернутися, та й що я маю у Кодаку робити?

Увесь цей час Богун пильно стежив за Жендзяном, а потім раптом сказав:

— Знаю я твого пана, бачив його у Розлогах.

Жендзян повернув голову і, наставивши вухо, ніби недочувши, спитав:

— Де?

— У Розлогах.

— У Курцевичів, — докинув Заглоба.

— У кого? — знову перепитав Жендзян.

— Бачу, ти трохи оглух, — сухо зауважив Богун.

— Бо не виспався.

— То ще виспишся. Так кажеш, твій господар послав тебе в Лубни?

— Авжеж.

— Певно, там у нього є якась любка, — втрутився пан Заглоба, — до якої він свої почуття через тебе пересилає.

— Та хіба я знаю, мій добродію!.. Може, є, а може, й немає, — відповів Жендзян.

Відтак він уклонився Богунові й панові Заглобі.

— Слава Ісусові Христу, — мовив він, намагаючись піти.

— Навіки слава! — відповів Богун. — Постривай-но, голубе, не квапся. А чому ти від мене приховав, що служиш у пана Скшетуського?

— А тому що ви, добродію, й не питали, а я собі думаю, навіщо це мені казна-що говорити. Слава Ісусові…

— Постривай, кажу тобі. Листи ці від пана везеш?

— Панське діло писати, а моє, як слуги, віддати, але тільки тому, до кого їх написано, отож дозвольте мені попрощатися з вашими милостями.

Богун зморщив свої соболині брови і плеснув у долоні. Тої ж миті до кімнати вскочило двоє Семенів.

— Обшукати його! — закричав Богун, показуючи на Жендзяна.

— Рятуйте, люди, ґвалт наді мною чинять! — заверещав Жендзян. — Я теж шляхтич, хоч і слуга, і ви, милостиві панове, в суді за це відповісте.

— Богуне, облиш його! — втрутився пан Заглоба.

Але тим часом один із Семенів знайшов у Жендзяна за пазухою два листи і передав їх підполковникові.

Богун відіслав козаків геть, бо, не вміючи читати, не хотів, щоб вони про це дізналися. Після цього, звернувшись до Заглоби, сказав:

— Читай, а я пахолка стерегтиму.

Заглоба примружив ліве око, на якому в нього була полуда, і прочитав адресу:

— «Великомилостивій до мене пані й добродійці, ясновельможній княгині Курцевич у Розлогах».