Напевне, першою почула запах панянка в чотирикімнатних покоях. Вона тихенько спускалась, притримуючи куценький халат, світячи білими повними литками; обережно обходила, витягнувши по-зміїному голову, купи дрантя, що висіло порваними знаменами; якось дивно піднімала руку. Зупинялась, легенько погойдуючись, мов причарована якимось таїнством, на майданчику між поверхами, підтягувалася на кінчиках пальців, що викликало бурю нечуваної радості у чоботаря Галушки, змушувало його міцніше припадати до шпарини; вона, рожевіючи, струшуючи з плечей шовковисті волани волосся, повільно, раз по раз втягувала ніздрями повітря, притискаючи до грудей руки. Постоявши так, заколисуючись, вона йшла, тихо, навшпиньки, а запах тужавів, тягучими хвилями перебирався з поверха на поверх, руді випари проїли шпалери, скло затуманіло матовим блиском, а китайська порцеляна облущилася; сопух невидимою плямою розповзався, охоплюючи квартал за кварталом, розширював пори, і чоботар Галушка помітив – очі у мешканців цього стодвадцятиквартирного дому волого блищать, як у травні. Двері, крадькома прочинені, оголювали зблідлі плями облич; носи невидимих лиць втягували кислий, до солодкого в роті запах. За тиждень будинок наповнився звуками. Любовна колотнеча налетіла шквалом. Пси гарували по під'їздах. Безконечні тічки фанатично переслідували сучок. А доктор Шмулєвич гепав кулаком у двері до Віталія, волав: «Давай, малий, підбав жару!». Коли Шмулєвич повертався до кімнати, загилював ногою протези, випинав запалі груди, колошматячи по них кулаками, реготав: «Дайош! Дайош! Дайош ослобождєніє! Єсть вічний двигун самостійності!» – Санька гумовим кавалком перекочувалася по підлозі. Руді випари хвилями, бурунами ходили з поверха на поверх; дім здригався від шаленства любові й хіті. Тижнів зо два ніхто не ходив на службу, а Віталій палив щось у комірчині, – тиждень тинявся по лікарнях з дюралевим бідоном, виклянчував сечу по інтернатах; часом знайомі заставали його біля суспільних вбиралень, а то й бачили, як вештався під стінами Лук'янівської тюрми. Повертався він глибокої ночі і відразу брався за перегін. Голі жінки й чоловіки ладні скочити б на мороз і ганяти по вулицях. У це зимове шаленство, царство плоті включився дільничний, за ним і другий, з іншого кварталу. Супроводжувалося все те глухими вибухами в комірчині, снопами синіх іскор, іноді – оранжевим язиком вогню з кватирки; і коли трапився другий, рокований вибух, його, на щастя, не було вдома. Він тупотів набережною, грузнучи по коліна в снігу.