Його виносить на широкий таріль майдану, що вже умліває від тепла, розкидавши широкі пасмуги тіней. Тоді Родик, керуючись тим же таки почуттям, звертає до підземного переходу, підхоплений духотою жіночих парфумів, чимчикує під завивання саксофона біля коробочок підвальних кав'ярень, де молочно смикаються людські постаті; виходить, ковзаючись на слизьких східцях, вже за кілька хвилин прямує повз фонтани, обліплені патлатими гіпі і стриженими панками, фотографами з пухкенькими, розпусними, вивітрілими на морозі пиками, промовистими у вічній спокусі знання всього рухомого, де фронтон головпошти, мов переламаний у бурю пароплав, перебиває засмічені шкарлупинням повсякденності каламутні хвилі кварталів; велика всеохопність проводить його під затеклими калюжами, присадкуватими лавками, з налиплими до них продавцями брошурок, розпатраних за зиму тисячами пальців, книжок «Протоколів сіонських мудреців» або «Як облаштувати Росію»; під синіми ялинками, що намарне ховають опуклість дзеркальних вітрин, де, піддаючись криці враз злагіднілого, крізь хмари, проміння, розтоплюються підчеплені догори важкі китиці винограду, заморожені пірамідальні гірки слив, акуратні купки суниць; червоні гори шинки, круглота ковбас під сонцем набирає злодійкуватої форми; через тонку стіну, на карлюкуватому гілляччі японської сакури, на висушених кущах жасмину висить найтонша жіноча білизна; у мороці вітрин мигочуть ноги в коротеньких спідничках; репкуваті чоловічки в малинових костюмах, незграбно розправивши плечі, байдуже стріляють порожніми очицями на жіноцтво, що бовтається між перевдягальнею та розвішеним одягом. Олив'яні їхні обличчя змусили Родика всміхнутися. Йому все це відомо; навіть більше, – ось пролягає