«Хто про це може дізнатися?.. Але я хочу інше сказати: ти запам’ятав мою нинішню премудру сентенцію?.. Отже, я не мав рації, і переконав мене в цьому професор. Людина рівна в змаганнях з Провидінням, вона не програє, коли цього не бажає. А не бажає тоді, коли свідома своєї елітарності, винятковості, адже наділена Господнім розумом… І цим вона відрізняється від тварин, а теж від собі подібних, які такої свідомості не мають».
«Твоя правда: народ, який не зумів витворити власної еліти, засуджений на те, щоб коритися чужим панам».
«Але еліта поневоленої нації часто абсорбується сюзереном, і тому вона в критичних ситуаціях мусить знайти сферу недосяжності: кожен поневолений народ повинен створювати свої еміграційні центри. І ти мав рацію, коли…»
Побратими замовкли, однак цвіркун наполегливо сюрчав, спонукуючи своїх комірників до розмови.
«А чи ти віриш в те, — озвався по хвилині Едвард, — що московська імперія насправді розпадається?»
«Це очевидне, — відказав Орест. — І наше щастя, що імперський ґмах сам осідає, продавлюючи глиняний фундамент. Бо якби його підірвали відцентрові сили…»
«Не дай то, Боже, — зітхнув генерал. — Найменший вибух тут, у центрі Європи, детонував би Третю світову війну, якої ми, як не дивно нині, так чекали в сорокових… А з іншого боку — воєнна хуртовина за одним махом очистила б землю від тоталітарної скверни».
«Слава Богу, не станеться цього — вже видно. Але що далі?»
«Далі — тоталітарні сили щосили намагатимуться адаптуватися в нових суспільних формаціях… І їх стравлення буде болісне й довге: ворог перефарбується, і його не стане видно. Нині простіше з ним боротися: колись нацизм, а нині комунізм цинічно оголилися перед світом, адже призвідці тоталітарних систем ніколи не намагалися позбуватися рис люмпену, з якого вийшли, вони не одягали масок і виставляли напоказ перед світом Соловки та Освєнцім… А прихованого ворога доведеться ще й розпізнавати».
«Не зовсім згоден з тобою: до маскування вдавався ще Ленін. Навіщо він створював республіки — для того, щоб обдурити світ привидом конфедерації вільних народів… Але побачиш: ми з цього ще скористаємося: маємо готове членство в ООН, делімітовані кордони на картах…»
«Ти набрався в німців пруссацького оптимізму, голландці ж більш песимістичні. Про це ми, зрештою, не один раз перемовлялися в листах… Та що говорити: я теж хочу мирної розв’язки. Мені Україна болить не менше, ніж тобі: я воював за неї, а Піт віддав життя… Але мені нині тривожно: хіба міг би ти згадати із світової історії хоч один приклад самоліквідації імперії? Таж ні, всі вони розвалювались у кривавих війнах».
«І ти боїшся… Ні, Едварде, за моїми спостереженнями московська імперія в комуністичній іпостасі не має більше ні охоти, ні сил існувати. Якби було інакше — хто б дозволив проводити подібні розкопки?»
«А може, вона прагне оновитися — поставити на місці прогнилого новий фундамент? Таке вже було: росіянин Ленін свідомо розвалював стару й немічну російську імперію, щоб на її місці побудувати сильну совєтську. З іншою ідеологією, але з тією самою стратегією світового панування».
«Нині подібний процес став неможливий: немає нових репресивних органів, а без них тоталітарної системи не збудуєш».
«Нові репресивні органи можна наново створити».
«Уже не можна: і нацистська, і комуністична ідеології, які зуміли у свій час примусити покорений люд повірити в доцільність репресій, скомпрометовані. Й на їх місце повертається націоналізм і релігія. Третього не дано».
«Блаженні віруючі…» — прошепотів Едвард і наче подих затаїв.
Орест підвів голову: може, йому стало погано?
«Ти заснув, Едварде?»
«Ні… Я згадав ту пару, ті зрослі в обіймах скелети. Хто вони?»
«Хотів би і я дізнатися… Але навіщо? То символ воєнного кохання. Сильнішого за смерть: адже воно воскресло нині перед нами…»
«І в ньому бачимо себе: любов, якої кожен з нас зазнав, і смерть, котрої не минути».
«А наша любов теж колись воскресне?»
«Так, любов до батьківщини — в наступних поколіннях».
Едвард на ці слова не зреагував. Бралося до світанку, й побратими поснули.
Й цвіркун замовк.
V
Думала Ганна, що вже ніколи його не побачить: перед Йорданом пішов Чарнота зі своєю сотнею рейдом на Покуття — там почалися вивози в Сибір: яке село врятує, а яке ні, десь погромить енкаведистський гарнізон, а десь обійде, зваживши свої сили, коли виграє бій, а коли…