Пилип прикипав до круглого віконця на подрі й аж тепер серед несподіваної тиші почув гамір — там, унизу, в світлиці: то збирався на нараду штаб округу «Говерла» в переддень наступу «Рубахи» на Космач.
…Полковник Степовий нервово проходжувався по світлиці, досередини якої заходили один за одним курінні й сотенні, вони віддавали честь командирові округу і всідалися на лавицях. Були зосереджені й спонурені — вже всі знали, що зі Станіславова вийшли три стрілецькі дивізії регулярних совєтських військ і зайняли позиції на лінії Яремче—Ланчин, а з Коломиї готові вирушити два полки прикордонників й моторизована бригада військ НКВД — на Космач.
«Я викладу план нашої оборони, — розпочав нараду Степовий. — Дати наступу на Космач ще не знаємо, та акція неодмінно розпочнеться, як тільки протряхнуть дороги, — мають большевики на озброєнні легкі танки й гармати. Як встановила розвідка, «Рубаха» йтиме на нас трьома напрямками. Праве крило — на Печеніжин, Слободу й Березів, ліве — на Іспас, Шешори й Прокураву, а основна сила піде через Мишин, Яблунів і Лючу… Тепер слухайте уважно й запам’ятовуйте. Курінь «Буковинський» Лісового займе оборону на правому крилі: сотня «Авангард» — поблизу Текучі, «Сірі вовки» — у підніжжі Лисинки, «Бояри» — у Ставнику… Ти, друже Тис, — звернувся Степовий до командира куреня «Гуцульського», — закриєш своїми сотнями доступ до Космача від Брустор і Шешор… Та основний тягар большевицького наступу припаде на курінь «Гайдамаки», друже Буревій. Твоя сотня «Сурма» стане між Яблуновом і Лючею, під горою Лебедин стоятиме в запасі сотня імені Гонти, а ти, Чарното, зі своїми богунцями займеш позицію по лінії дороги між Лючею і Рунком, і стоятимеш там на смерть. Якщо витримаєш наступ, то й іншим буде легше. Що скажеш, Даниле?»
Чарнота підвівся, став дугою, бо ж досягав головою сволока, розгладив вуса й мовив коротко:
«Я вже розробив свою стратегію, друже командир. Про неї вам доповім окремо».
«Гаразд…» — відказав Степовий.
Він сів за стіл і довго мовчав. Можливо, в ці хвилини перебігав думками свій шлях, який проліг між ним, командиром партизанського округу, і совєтським офіцером, який сорок четвертого з групою добровольців перейшов до курінного Різуна в Чорному лісі й небавом відзначився під Прокуравою в бою із загоном енкаведистів майора Моліна; тоді ж здобув звання командира куреня «Буковинський», а згодом став командувати військовим округом «Говерла». Можливо, думав і про те, що військо УПА контролює щораз то менше території, що похідні групи, які й сьогодні заглиблюються далеко на схід і південь, все ж не в силі очистити Україну від більшовицької скверни, що повстанський чин УПА зводиться все більше й більше не до битв за територію, а до крику нації, яка гине під чоботом окупантів, — і як того крику не чує світ, як не схаменеться, не втямить, що совєтчина загрожує не лише українцям, а й усім народам Європи! То якщо не розпочнеться…
Цієї миті захмарене обличчя Степового ледь розпогодилося, врешті зовсім просвітліло, і він сказав, обдаючи командирів обнадійливим поглядом:
«Ви ще не знаєте, а мені щойно доповів радист: у Фултоні виступив Черчілль із закликом створити воєнний блок між Штатами й Англією проти СРСР… Ви розумієте, що це означає?»
«Війна! — вигукнув Чарнота й ударив кулаком по столі. — Війна… І виб’є Одіссей око Поліфемові!»
Командири підвелися, термосили один одного, усміхалися, закурювали — гніт безвиході покидав їх, у душі нахлинала нова хвиля завзяття, й зрозумів Степовий, що добру вістку він приніс упору, і бій, який почнеться нинізавтра, буде виграно.
«Друзі мої! — мовив командир округу. — Якщо в цьому бою переможемо, то хто знає: може, наша «Говерла» стане першою дивізією регулярної української армії у Третій світовій війні!»