Молін наказав замкнути полонених у шкільному підвалі і привести до нього зв’язкову. Майор аж поступився назад: на нього йшла із закладеними за спину руками чорноволоса зеленоока фурія, в її очах палахкотіли ненависть, гордість і незалежність, вона була гарна, ця жидівська бестія, й водночас страшна, й Молін, не починаючи допиту, почав її гамселити кулаками по голові, далі трутив на підлогу й топтав ногами, а вона не видала й звуку; майор шаленів і заглушував криком власний страх перед жінкою, яка виявилася сильнішою за нього; і знову пройняло майора розпачливе усвідомлення, яке колись вилилося в крамольну тираду: їх здолати неможливо, і цій війні не буде кінця; до того ж Молін катував не українку–націоналістку, а жидівку, й це помножувало його лють; врешті, втомлений, він сів у крісло і віддихуючись запитав скатовану жінку, яка підводилася з долівки й пронизувала майора зеленою ненавистю:
«Ти ж єврейка, жидовка пархата, як ти могла опинитися серед них, як?!» — хрипів майор.
«Ховалася від подібних до тебе лицарів із свастиками на рукавах, котрі так само, як і ти, уміли по–геройськи знущатися над слабшими за себе… — відказала з глумом Сальомея. — Ба ні, не ховалася, я пішла до них з вдячності за врятоване життя… І ще не те: мені хотілося довести собі самій, що й жиди здатні боротися, а не тільки йти на смерть, мов отара… І я довела це!»
Молін розводив руками, неспроможний зрозуміти, як може єврейка виступати проти радянської влади, котра врятувала її націю від неминучої загибелі, при тому ж у Радянському Союзі євреї перебувають у вельми привілейованому стані…
«Неправда це, — заперечила Сальомея, — євреї у вас принижені так само, як і інші нації: протягом віків ми терпіли від москалів чорносотенні погроми, денаціоналізацію, нас примушували соромитися своєї національності — міняти єврейські прізвища на російські чи українські, ви ж, комуністи, знищуєте мою націю не фізично, а морально, надаючи нам слави енкаведистських катів: участь євреїв у «тройках» — то не привілеї, а ганьба! Ви відібрали у нас школи, синагоги, мову, а щонайстрашніше для єврея — віру… Так, я вихрестилася для порятунку, але ж ніхто з українців не забороняє мені сповідувати Мойсеїв закон… Я ненавиджу вас так само, як і фашистів, ви, як і вони, бажаєте тільки простору, щоб панувати над світом, і самі не знаєте, що робити з награбованим добром — ви навіть не вмієте з нього скористатися… Ви такі самі дикуни, як і гітлерівці, — винищуєте не лише окремих людей, а цілі народи не за провини, а за диявольським планом очищення територій від автохтонів. Ви депортували татар з Криму, виселили чеченів, вивозите українців у Сибір, ви страшніші за щурів і сарану, і тому я ненавиджу вас!»
Молін, на диво, спокійно вислуховував Сальомею: все, що вона говорить, — правда, тільки ту правду вона трактує негативно, а він у завоюванні більшовиками світу, в розчиненні всіх народів у комуністичному бульйоні бачить — хай і тимчасовий — позитив, адже в новій суспільній формації, в якій не буде татар, чеченів, українців, білорусів, жидів, всі суперечності, міжнаціональні сутички відійдуть в непам’ять, і народи в тихому рабстві стануть врешті–решт щасливими, оскільки рабство дасть їм фізичний захист; Сальомея має рацію, і якби не те, що вона в більшовицькому майбутньому бачить тільки зло, він назвав би її своїм однодумцем.
Майор вагався: замордувати на місці жидівку чи віддати її під слідство? І нехай на слідстві про все це говорить? А хай говорить — може, переконає наших ортодоксальних бовванів, що не тільки терором можна перемогти народ, треба ще вміти переконати його в недоцільності й безперспективності незалежницьких змагань.
І цієї миті в його голові зблисла геніальна ідея!
…ти знаєш цього підхорунжого? я нічого й нікого не знаю, можеш більше мене не допитувати, убий відразу, я не раз дивилася смерті в вічі; е ні, я ще хочу всіх вас використати для мети, яку щойно уздрів: я знеславлю ваші ідеї — серед білого дня, самим центром Коломиї тебе й полоненого бандерівця конвоюватиме до тюрми упівський старшина в мундирі підхорунжого й у мазепинці з тризубом, і хай бачать найзаповзятіші українські патріоти, на що здатні воїни, які обіцяють вибороти для них самостійну Україну!