«Я не знаю, товаришу майор, чому це сталося зі мною, — витискав Болідов зіжмакані слова, коли Молін нарешті прийняв його, — тямлю лише, що з мого горла вихопився несамовитий крик, якась сила підняла мене із землі, повернула до противника спиною, і я почав утікати, за мною бігли солдати й падали постріляні… Ви ж самі говорили, товаришу майор, що тими людьми керує не їхня власна воля, а фанатична ідея, якої нам збагнути не дано, а ще жадоба помсти й цілковита байдужість до смерті; град куль летить на нього, а він іде… це не люди, це демони…»
«Перестань скиглити! — різко обірвав Болідова майор, зачувши в лементі колишнього капітана відлуння своїх власних думок; Молін аж тепер упевнився, що Болідов ніколи вже не донесе у вищі інстанції про необачне майорове просторікування в ресторані, бо й сам застряг у сумнівах; зм’якло серце в начальника, й він гаркнув, напускаючи на себе суворість: — Чого прийшов до мене — виплакатись?»
У голосі майора Болідов не відчув ні насмішки, ні злості, радше — крихту співчуття, і він покаянно заговорив, простягаючи до Моліна руки:
«Я кров’ю викуплю свою провину, шліть мене в найгарячіше пекло, і я доведу… Страх, товаришу майор, згорів у мені ще тоді, під Троєцьким лісом, та вже було пізно: солдатів охопила паніка…»
«Ти насправді, Болідов, хочеш потрапити у пекло? — засміявся майор. — Так у чому справа — хіба мало тартарарів у цьому проклятому краю? Але послухай… Я знав, що ти прийдеш до мене з покаянням, і придумав для тебе вельми цікаве діло, чей досвідом таких фахівців нехтувати не варто. Ти шпигун битий, тож одягай ще раз на себе космацьку сорочку, тепер вона тобі краще знадобиться, ніж у Боднарівці, й завтра зголошуйся до косівського райвно: там уже знають, що до них прийде проситися на вчительську роботу Петро Гошоватюк з Пістиня, який має за собою гімназійну освіту, й тебе направлять в розпорядження директора космацької неповно–середньої школи. Ось твої документи, я підготував… А в Космачі скоро настане справжнє пекло… Незабаром розпочнеться космацька операція, й оскільки ти вже добре навчений виступати в ролі ярого націоналіста й умієш забамбулювати мозки патріотичними фразами, — увійдеш в довір’я до самого Степового, командира військового округу «Говерла», штаб якого розташовано в Завоєлах… До тебе періодично приходитиме від мене зв’язковий, і ти будеш повідомляти нас про все: про дислокацію частин УПА, озброєння, розташування боївок в околицях села, настрої населення і таке інше… Коли ж засвітишся — повісять, так і знай, а залишишся живий — зірку майора почепимо».
Врешті майор отримав з центра шифровку: наприкінці травня — на початку червня розпочнеться операція під кодовою назвою «Рубаха» на тотальне знищення Української Повстанської Армії в Карпатах; до операції залучаються дві стрілецькі дивізії, танки, бригада військ НКВД, два прикордонні полки, авіація. Наступ на Космач піде двома напрямками: праве крило — через Печеніжин — Слободу — Березів; ліве, під командою майора Моліна, — через Іспас — Пістинь — Шешори — Прокураву.
Завдання майора було не з легких: на лінії його наступу стояв курінь «Гайдамаки», три сотні якого зайняли постої в Трійці, Боднарівці, Іспасі; сотня «Сурма» після лютневого бою відійшла з Іспаса на підбоднарівські городища, й повернення до Камерального лісу унеможливлював їй гарнізон у Кропивищах; сотню імені Богуна, в якій знаходиться Буркут, виб’є з Троєцьких лісів лейтенант Шкрупила — він беручкий, мріє стати генералом, то, може, йому й пощастить, якщо не напореться на сліпу кулю, — і таким чином курінь «Гайдамаки» зосередиться в Боднарівці, заступить хімчинський шлях на Космач, й село буде зліквідоване: на товарній станції в Коломиї стоять сформовані ешелони для депортації людей у Казахстан… Таку стратегію виробив для себе майор Молін.
Лейтенант Шкрупила повів свої підрозділи на Троєччину, й коли військо дійшло до узлісся, з темені діброви назустріч облаві виступила сотня імені Богуна, й супроти двох рот, що насувалися півколом, виглядає вона малою жменькою, яку без особливих труднощів затиснуть у кільце енкаведисти, тож партизани були готові до відступу через Цуцулин на Пиконів, де отаборилася сотня імені Гонти, що перемістилася з гір у язвинівську западину; Буркут наказав кулеметникам лягти за «максими», щоб прикрити відхід сотні; набоїв у партизанів було вдосталь, і свинцева злива поклала долі облавників, не даючи їм підвестися до наступу; бій тривав безконечно довго, й Шкрупила наказав вивести на передній край батальйон стребків.