Выбрать главу

Чадаз, похопившись, попросив увімкнути електронні перекладачі. Майже миттєво в залі залунав переклад. Голос співав про молодість, про весну, про любов і безсмертя.

— Так нас не зустрічала ще жодна планета! — стиха прошепотів Чадаз. — Дивно, у мене якесь неприємне передчуття…

Усі, хто сидів поруч нього і чув його слова, здивовано переглянулися поміж собою. І тільки один із його давніх приятелів нахилився ближче й розуміюче прошепотів:

— Якби ми чули цей голос раніш, то, очевидно, склали б іншу програму для Щехса. Чи не так?

Чадаз ствердно хитнув головою і з подякою непомітно потис йому руку. Отже, побоювання виникли не тільки в нього одного.

— Зараз уже нічого не можна змінити.

Тим часом Щехс, зробивши декілька обертів навколо Землі, почав спускатися. Усі, хто сидів у Залі, побачили, як на них стрімголов лине поверхня чужої планети. Оболонка Щехса розжарилась. Від неї полетіли вогняні іскри. Робот увімкнув гальмівні двигуни. Це врятувало корабель від загибелі. На екрані промайнули верхів’я якихось зелених високих рослин, потім почувся глухий удар. Щехс повалився набік — відмовила одна з опор. Довкола палало полум’я. Гальмівні двигуни й розжарена оболонка спричинили пожежу.

Чадаз уп’явся руками в бильця крісла.

— Почали з пожежі. Погано! — шепотів він, ні до кого не звертаючись. — Вони нас зустріли піснею…

Він заспокоївся, коли Щехс струменями рідкого азоту швидко згасив полум’я. Це було передбачено програмою.

Будь-хто з космонавтів, пролетівши декілька десятків років у космосі і здійснивши висадку на чужу планету, відчув би себе стомленим. Далося б узнаки нервове напруження минулих років. Та Щехс був усього лише роботом. Йому не потрібен був відпочинок. Коли його центральна система отримала відомості про справність усіх елементів, він почав діяти за програмою, закладеною в його пам’яті.

— Роблю аналіз хімічного складу грунту й рослин, — пролунав у Залі його чіткий металевий голос.

Чадаз побачив, як Щехс зрізав тепловим променем високу рослину. Через кілька хвилин на Лтець були передані мікрофотографії клітин деревини, її хімічний склад і багато інших даних.

— Вуглець! — захоплено вигукнув астроботанік, потираючи руки. — Я так і знав! Я передбачав це! Вуглець — це чемпіон у своїй справі. Він і тільки він може давати мільйони різноманітних сполук. Вуглець і вода — ось основа нескінченного розмаїття живого світу!

З такою ж легкістю Щехс зробив хімічний аналіз грунту. Потім, слухняний сигналам логічної системи керування, він піднявся вище дерев. Лтецяни побачили на екрані широку стрічку ріки, що блищала при місячному світлі. Щехс полетів до неї і невдовзі на екрані з’явилося зображення буксира з двома вогниками — червоним і зеленим — на бортах. Він поволі просувався річкою.

— Що це? Жива істота? Механізм? — запитав Чадаз астробіолога.

— За зовнішнім виглядом важко сказати, — ухилився той від прямої відповіді. — Різноманіття форм живих істот величезне і у нас на Лтеці. Цей предмет самостійно пересувається по воді, має температуру вищу за довколишнє середовище, кліпає вогнями… Деякі живі істоти на Лтеці також світяться.

— Що передбачає програма для Щехса?

— Аналіз.

— Ми вирішили долю цього предмета двадцять п’ять років тому, — задумливо сказав Чадаз. — Боюся, що це було не найкраще рішення, та ми вже нічого не можемо виправити…

VII

Вартовий на мосту вже давно звернув увагу на дивну сцену з буксиром, що відбувалася біля мосту посеред річки.

До нього долинали схвильовані вигуки капітана і його помічника. Він бачив і химерний конусоподібний предмет, що заважав пересуванню буксира. Таке він спостерігав уперше. Та й чути ні про що подібне йому не доводилося. Руки мимоволі скинули з плечей гвинтівку. Він намагався добре роздивитися, хто ж саме напав на буксир. “А можливо, винен не той, хто нападає, а команда буксира? — майнула думка. — Ні, зброю в хід пускати рано. Треба ще з’ясувати”.

Хвилина йшла за хвилиною. Буксир відносило течією все ближче й ближче до мосту.

Тепер вартовому було добре видно, що на палубі річкового судна піднялася вся його нечисленна команда. Вигуки капітана і його помічника підняли усіх на ноги. Люди стояли на борту і щось голосно кричали конусові, що летів на них. Розбірливих фраз вартовий чути не міг. До нього долинали тільки загальний гамір і окремі слова. Видно, команда збентежилась не на жарт. Конус підлітав до буксира все ближче й ближче…

І раптом з-під опуклого днища конуса різко вискочили два блискучі металеві стержні з загнутими гачками-зубцями на кінцях та зі скреготом уп’ялися в ніс буксира. їх страшна хватка була така сильна, що сталева обшивка буксира прогнулася і тріснула в кількох місцях. Буксир хитнуло з корми на ніс. Хтось із команди не втримався на ногах і впав на палубу.

В цю саму мить вартовий побачив, як із-під днища конуса вирвався тонкий промінь. Своїм кінцем він уперся в воду, яка тут же закипіла й заклекотіла довкола нього, мовби це був не промінь світла, а струмінь розплавленого металу. У всі боки повалила пара, що розірваною хмарою попливла за вітром.

Тепловий промінь торкнувся борту буксира. Яскравим снопом увсебіч бризнули краплини розплавленого металу. Промінь різав буксир без усякого зусилля. На його шляху трапився якірний ланцюг. Промінь без труднощів розтяв його на частини. З такою ж легкістю він перерізав і товсті металеві кнехти біля клюза, на лівому борту.

Капітан мимоволі заволав від жаху, коли край теплового променя пройшов по палубі за якийсь метр від його ніг. За секунду промінь уже пропалив усю носову частину буксира від палуби до днища. Вода, що вривалася у пробоїну, одразу ж перетворювалася на пару.

Летючий конус з незвичайною легкістю підняв над водою важкий відрізаний ніс буксира і швидко засунув його своїми металевими стержнями в люк, що відкривався збоку. Тепловий промінь одразу згас. Буксир різко накренився на ніс і став швидко тонути. Вода ринула у величезний вільний отвір.

— У воду! Всім у воду! — не своїм голосом закричав капітан, кидаючись до борту по палубі, що накренилась.

Його крик немовби вивів людей з заціпеніння. Один за одним усі кинулися в річку.

Вартовий на мосту підбіг до своєї будки й подав сигнал тривоги. Він не відводячи очей стежив за всім, що відбувалося на річці. Буксир затонув майже миттєво біля самого мосту. На воді з’явилася велика масляна пляма. Спливли якісь дошки й темні предмети, їх тут же понесла течія. Команда буксира пливла до берега. До вартового долинали голоси потерпілих.

Дивний конус висів у повітрі над річкою, не рухаючись з місця.

Вартовому здалося, що він чує знайоме стрекотіння, яке наближалось. Низько над лісом летів вертоліт. Він попрямував просто до конуса.

VIII

Чадаз і астробіолог уважно розглядали результати хімічного аналізу носової частини буксира “Чайка”, виконаного роботом Щехса з усією ретельністю, яка притаманна автоматам. Перед ними була велика кількість цифр.

— Дивно, — сказав астробіолог, — сумніватися у показаннях Щехса не доводиться. Але за його даними виходить, що спійманий ним предмет на дев’яносто п’ять відсотків складається з заліза, а на долю решти хімічних елементів припадає п’ять відсотків.