Життя вносить корективи й показує, що множинності нема, що вона — мара архаїчного мислення, фантом. Множинність, а отже і число, існує лише для дискретного ума, обмеженого обрієм очевидності й прагматизму. В глибинній реальності завжди наявна єдність і цілісність.
Грядуща математика повноти оперуватиме не множествами, не «тьмами», не дробленням чи додаванням, не діленням або множенням, бо, власне, число як елемент математичних операцій не є реальність, а умовність, абстракція; математика цілості матиме справу з тотожними мікромоделями станів, явищ, істот, подій, тіл, асоціацій, комплексів, ситуацій в їхній динаміці, поєднанні, розвитку, саморозкритті, зіткненні, еволюції чи інволюції, революції чи занепаді, щезанні чи появі.
Що таке дріб? Як може бути 0,5 або 0,02? Хіба в пів-людини? Або пів-яблука? Це вже не яблуко, розділене на половини, а фабрикат для вживання, розгризена цілість. А півлюдини — це вже труп. Що б ми не взяли — часток нема, вони умовність, психологічний фантом.
Є лише ціле. Ціла людина. Цілий народ. Ціла планета. Ціла сонячна система. Цілий Всесвіт.
У кожній цілості є підряди глибших цілостей, котрі входять у Макроцілість. Якщо оперувати тими мікроцілостями, то лише в єдності, в розумінні ВСЕОДНОСТІ (і без жодних дробів, а тим більше — від’ємних чи мнимих чисел). Що таке від’ємне число, наприклад, — 3? Навіщо нагромаджувати психічні антисвіти і засмічувати ними ноосферу? Це руйнівні демонічні образи, які виснажують реалії життя, котре діє не математично, не числово, а цільно, всеохопно, любовно…
У зосередження й самозаглибленість Гриця вдерлися відчайдушні крики й лемент. Він одірвався від читання верстки «Вирію» і жахнувся: в салоні авіалайнера панували хаос і паніка. За ілюмінаторами вирувало багряно-чорне полум’я, літак круто падав униз, пронизуючи товщу кучерявих хмар.
Обруч раптового страху й приреченості стис розум і чуття: ось вона — реальність! Найбарвистіші мрії перекреслюються тривіальною катастрофою. З глибин тіла рвався страхопудливий звір, вимагав рішучої дії, рятунку. Гриць надзвичайним зусиллям стримав панічний імпульс, гарячково перебираючи варіанти виходу з смертельної ситуації. І з холодним відчаєм збагнув, що всі важелі можливостей у руках пілотів… і долі.
Біля його крісла з’явилася молоденька стюардеса-таїландка. Личко в неї посіріло. З чорних очей рвався жах, але почуття обов’язку пересилювало, вона тицяла в руки Грицеві аварійний пакет, бурмотіла:
— Ось тут смикнути… наповнюється повітрям… запас продуктів і води на тиждень… Бажаю успішного приводнення… Гуд бай!
Вигляд героїчної дівчини присоромив хлопця, і дивний спокій, аж до байдужості, сповнив його єство. Він узяв пакет, подякував стюардесі, і вона кинулася далі, несучи з собою хвилю заспокоєння.
Вуха заклало, подих перехопило. Корпус літака потрясали страхітливі вібрації. Блискавично наближалася чорно-сіро-зелена поверхня моря. Пілотам пощастило вирівняти криву падінням, і лайнер, збиваючи гребені збурунених хвиль, у хмарі бризок рухнув у воду. Крики й відчайдушні благання пасажирів злилися в страшну какофонію. Гриць боковим зором відзначив напис: «При аварії — розбити». Схопив молоточок, прив’язаний на стіні, вдарив по склу. І відчайдушно натиснув червону кнопку. Цілий сектор борта відлетів убік, грім грози і шквал ураганної хвилі вдерлися до салону. Хлопець ринувся до рятівного отвору, за ним ще хтось. Височенний вал підняв розтерзаний літак угору, потім кинув униз, у темно-зелену безодню.
ЧАСТИНА ДРУГА
Космоандр
…Лагідного весняного вечора Гриць прогулювався біля пам’ятника князю Володимиру. Було тихо, елегійно. Дніпровське плесо виблискувало рожевими барвами заходу, на ньому біліли трикутники вітрил. Хлопець здивувався: звідки так багато яхт? Ціла флотилія казкових корабликів прямувала вгору, супроти течії. І жодного моторного човна, навіть пароплавів і крилатих теплоходів не видно. Певно, була якась постанова про повернення Дніпру предковічного спокою і чистоти, а він пропустив мимо вух цю новину. Раптом Гриць побачив недалеко від пам’ятника дівчину-художницю, котра колись малювала його шаржоване зображення на засіданні в редакції журналу «Хрін». Він підійшов до неї, привітався. Дівчина недбало кивнула і щось малювала в товстому альбомі, саркастично й зловісно при цьому посміхаючись. Гриць зацікавився і зазирнув понад її плечем. Вона працювала блискавично і дуже вміло. Щосекунди з-під її олівця виникали шаржі й карикатури знайомих і незнайомих людей. Навіть прекрасні лиця художниця спотворювала до жаху, до невпізнанності. Потім вона перейшла до предметів, будівель, храмів, квіток, рослин, і все це деформувала, показувала в гротескному вигляді, змінюючи співрозмірності та пропорції, щоб все стало гидким і виродженим. Гриць жахнувся і смикнув її за руку.