— Як ви сказали? — стріпнувся Гриць. — Радісна?..
— Правду сказала, — здивовано глянула на водія дівчина. — А чому це вас збентежило?
— Та нічого… То я так… Дуже люблю радісних людей… Щирих, відвертих, ясних, веселих. По-моєму, вся біда в світі від песимістів, скептиків, ображених, сірих, озлоблених. Коли везеш похмурого, злого пасажира, то й сам відчуваєш себе ніби під пресом зла, невдоволення, пригніченості. Мов хмара над тобою. А ось вас підхопив — аж веселіше на душі стало…
Дівчина вдоволено засміялася, віялом склала фотографії, засунула в сумочку.
— З Інною познайомитесь — там океан веселощів та радості. Я порівняно з нею — кислятина!
— А що… я можу познайомитися… з вашою подругою? — перехопило подих у Гриця.
— А чому б і ні? — здивувалася дівчина. — Хіба ви страждаєте комплексом неповноцінності? Я б не сказала…
— Гм! Це несподівано. Але, якщо ви не жартуєте… я з радістю! З радістю, — щасливо повторив він. — А як? Де? Коли?
— Скажімо, сьогодні ввечері… Підійде? О десятій?
— Не вийде. Сьогодні у мене нарада в журналі… я позаштатно працюю в журналі «Хрін» … Та й план треба підігнати. А завтра…
— Тоді завтра… О десятій вечора. Ось вам адреса, тут є телефон. Звичайно, я сподіваюся на вашу делікатність… Раптом вам не сподобається…
— Та ви що, ви що? — збентежено бурмотів спантеличений Гриць, ховаючи аркушик з адресою в кишеню курточки. — Я буду щасливий…
— Ви мені подобаєтесь, — сказала дівчина, дружелюбно кладучи долоню на його руку. — Думаю, що й Інна вам припаде до душі. Море втіхи будете мати, запевняю. Ми зберемо завтра дружню вечірку — кілька знайомих дівчат, їхні кавалери. У Інни якраз нікого не буде, ви для неї чудова пара. Домовилися? О десятій вечора. Може, й машину захопите? Га? Після вечірки кудись майнути… Чи план натискує? Ха-ха-ха!
— Який там план, — втішно підхопив її жартівливий тон Гриць. — Ради такого знайомства можна… перевиконати план! Вам тут зупинити? Будь ласка…
— Дуже рада. Як вас звати?
— Григорій. Гриць…
— Дуже приємно. Я — Віолета…
Вони зупинилися біля метро «Гідропарк». Віолета відчинила дверцята таксі, почала ритися в сумочці. Гриць зупинив її жестом.
— Ні, ні, не треба! Мені приємно було вас провезти… Потім таке знайомство. Незручно…
— Що ви! Це ж ваша робота. Навіщо нам цей дріб’язок, — осудливо мовила дівчина, підбадьорливо всміхаючись. — Ось коли станемо друзями — тоді інша річ! Тоді — будемо по-дружньому.
Гриць безпричинно, щасливо засміявся, взяв від неї плату за проїзд, вкинув у кишеню.
— Ну, сьогодні У мене свято. Спасибі вам, Віолето!
Ще одне прохання: фотографію Інни… не могли б… подарувати?
— Оцього не можу! Познайомитесь — хай сама вирішує… Домовилися? Гуд бай! Здоровенькі були!
Ще раз блиснувши разком білих зубів, дівчина рушила від машини, грайливо похитуючи стегнами, перетнула тротуар і зникла в переході метро. Гриць зітхнув, знову ввімкнув запалення, всміхаючись сам до себе. До нього підбігло двоє — чоловік і жінка, попросили підвезти до загсу Дарницького району. Машина рушила, пасажири на задньому сидінні мовчали, в салоні повисла гнітюча тиша. Гриць глянув у дзеркальце: чоловік і жінка, жовчні, насуплені, якісь невиразні, сиділи непорушно, немов манекени, не дивлячись одне на одного. Хлопець відчув спиною хвилю ненависті й люті, що струмувала від них, і від того йому стало незатишно й тяжко. Радісний настрій танув, ніби сніг на весняному сонці. Але він вирішив зберегти його, не піддаватися чужому настроєві: адже довкола такий променистий липневий день, так багато дитячого сміху, таке веселе сонце котиться у дивоколі над містом!
Глянувши ще раз у дзеркальце на пасажирів, Гриць недбало запитав:
— Розписуватись у загс?
— Нема дурних! — злісно одрізав чоловік, і його сухе обличчя жовчно сіпнулося від люті. — Вже було — розписування, привітання, веселощі й тому подібне. Ситий по горло!
— Та й з мене достатньо! — одрізала жінка, ніби полоснула бритвою. — Ти хоч би при людях стримувався. Будь джентльменом! Ти ж завжди грав таку роль — ввічливого кавалера!
— Ти не лише джентльмена, а й господа-бога виведеш з себе! — прохрипів пасажир. — Один вихід — світ за очі!
— Так ви до загсу розлучатися? — здивувався Гриць.
— Атож! — дружно відповіли обоє.
— А розписалися давно?
— Три роки тому…
— Є діти?
— Синок, — тихо відповів чоловік.
— Невже ви й розписувалися, ненавидячи одне одного? — якось по-дитячому запитав Гриць. — І синка породжували в сварці та люті?