— Ще б пак! — удавано сумно зітхнув сивий джентльмен. — Хоч оці білі патли й дуже пасують мені (так кажуть молоді жінки, щоб втішити старого), але я б з радістю та полегшенням замінив би їх на мої чорні юнацькі кучері. Ха-ха! Хіба не так, Річарде?
— Пусте заняття! — махнув той рукою. — Періодично цю процедуру треба повторювати знову й знову. Набридне! Життя не такий вже розкішний подарунок, щоб його оновлювати безкінечно. Мене страхає казка про Агасфера.
Жінка слухала теревені сусідів напівіронічно, кидаючи їм звабні погляди, не заперечувала. Переслухавши, зауважила:
— Справа не лише в омолодженні. Генургія дає змогу експериментувати з вирішальним метаморфозом людини.
— Що це означає? — не зрозумів сивий джентльмен.
— Формування нового тіла або небувалих органів.
— Гм… Це щось фантастичне.
— Але цілком реальне. Ми отримали, направду, божественні важелі деміурга. Можливості космічної біології неймовірні.
— Важелі, — похитав головою математик. — Боюся я тих важелів, як чорт ладану. Ми, вчені, дали до рук політиків такі страшні інструменти, що заслуговуємо на аутодафе.
— Якраз генургія допоможе приборкати звіра в людині, — заперечила жінка. — Трансформувати його. Проте, джентльмени, чому це ми все про мене? Тут же не науковий симпозіум. Як вам подобається наш круїз?
— Розкішний лайнер, — заявив Вільям Коун. — По-моєму, наша «Клеопатра» грандіозніша від знаменитого «Титаніка».
— Приємна згадка, — докірливо похитала головою жінка.
— Пробачте, я не хотів вселяти тривогу в ваше серце.
— Дурниці, — самовпевнено озвався математик, добуваючи сигарету. — Ви дозволите? Дякую. Дурниці, кажу я. Тепер таке неможливе. «Клеопатра» обладнана так, що…
— Яке там обладнання! — засміявся сивий джентльмен. — Коли вдарить гонг долі, тоді всі ваші обладнання, навіть наймодерніші, не матимуть жодного значення.
— Теорія ймовірності…
— Теж не коштуватиме виїденого яйця перед велінням нежданого.
— Гм. Гонг долі, веління нежданого, — демонстрував у іронічній посмішці штучні порцелянові зуби Річард Грум. — Що це вас, Вільяме, потягло на такі забобонні проблеми? Чи археологічні костомахи, що їх ви розкопуєте, мають ось таку містичну еманацію? Світ раціональний до йоти, і в ньому не може бути нічого ірраціонального, несподіваного.
— Як сказати, — задумливо заперечив сивий джентльмен. — Є події, що виходять за межі раціо.
— Просто ми не збагнули закону, за яким вони діють.
— Досить і цього, — кивнув Коун. — Отже, гонг долі, це, поза всякою ірраціональністю, закономірність такого рівня, яка перевершує ваше теперішнє знання. І вона може проявитися щохвилини.
— Виключаю, — твердо сказав математик, поблискуючи окулярами. — Можу вам ось зараз… де мій кишеньковий комп’ютер? Ага, є. Ось я виведу вам формулу вірогідності. Наш суперлайнер неможливо потопити.
— Джентльмени, — докірливо озвалася Жанна, — ви забули про даму. Навіщо вам ця апокаліптична тема? Це тривожить. Ми тут для того, щоб відпочивати. Може, потанцюємо?
— Пробачте, — похопився сивий джентльмен. — З радістю.
Він обійшов стіл, запропонувавши їй руку. Жанна поклала долоню на його плече, ласкаво усміхнулася. Вільям Коун відчув якийсь щем у серці, тугу. Зазвучала нова мелодія танго. Вони попливли поміж столиками та пальмами у плавному ритмі. Співець щирим грудним голосом промовляв тривожні слова: