— Ми раді вашому рятунку. Вихованець вчинив прекрасно. Синку, ти хоробрий Зорептах.
— Учителю, — дзвінко озвалася дівчинка, зацікавлено прислухаючись до розмови, — звідки з’явилася нова пташка? Космоандр врятував її? У неї поранені крила?
Жанна охопила поглядом субтильну постать дівчинки, відзначила погляд прозорих сірих очей, зупинений десь у просторі. Здивувалася небаченому кольору тіла — золотистому, мінливому, такому, як і в Космоандра. На ній теж був білий напоясник, а ледь помітні перса не прикривалися. Жанна схаменулася, що вона стоїть перед літнім чоловіком в далеко не пляжному вигляді, і зашарілася. Сивий патріарх ніби прочитав її думки, підбадьорливо усміхнувся. Потім поклав пальці на вуста, вказавши очима на юнака й дівчинку. Жінка зрозуміла, що при вихованцях цього дивного чоловіка не все можна говорити. Вона кивнула.
— Квіточко, — ласкаво озвався старий до дівчинки, поклавши долоню на її плече. — Врятована птаха потребує спочинку. Учитель візьме на себе дальші турботи. Синку, ви з Квіточкою вільні. Обмін думками й почуттями — потім, коли я допоможу врятованій. Ще раз кажу — ти вчинив прекрасно. Я щасливий за тебе.
Обличчя Космоандра осяялося, потім на нього набігла хмаринка.
— Я хочу знати долю цієї пташки, учителю. Вона мене здивувала. Я назву її Дивною. Чуєш, Дивна, я хочу знати про тебе все.
— Потім, синку, — спокійно й владно повторив учитель. — Гуляйте над морем, думайте, грайтеся з вітром. Слухайте пісню вічності.
Юнак з дівчинкою слухняно рушили до берега, але Жанна відчула, як її рятівник ніби незримими силовими лініями притягується назад, сюди, де стояла вона. Сивий патріарх теж, напевне, відчув щось подібне, бо в його погляді відбилася заклопотаність. Коли вихованці сховалися за скелями, він ввічливо й стривожено сказав:
— Великодушно пробачте, мадемуазель Жанно, що вас тут зустрічають, на перший погляд, дивно. Ви все зрозумієте.
— Я вже дещо розумію. До речі, я була одружена.
— Так, так. Що ж ви розумієте, мадам?
— Я зрозуміла, що юнак та, безумовно, й дівчинка сліпі.
— Ви не говорили йому про це? — гостро запитав патріарх.
— Не встигла. Але ж я не знала, що це табу. Я зрозуміла інтуїтивно, а потім по вашому жесту, що тут якийсь дивний експеримент. Тим більше, що факт левітації… Він буквально прилетів до мене, витяг з води, приніс до берега…
— Гм, — здивувався учитель. — Цього я з ним не експериментував ще. Колосальний стрибок. Стихія. Він зріє блискавично.
— Але я не розумію…
— Я все розкажу. Вам треба спочити, набратися сили. Такий стрес! Який лайнер затонув?
— «Клеопатра».
— Суперлайнер першого класу, — здивувався патріарх. — Дивно.
— Метеорит… Розпанахав корабель навпіл… Я не знаю, чи ще хтось врятувався.
— Яка неймовірність. Не можу повірити. А втім, що ми знаємо про ймовірність?
— Те саме я чула від своїх супутників за хвилину перед катастрофою, — гірко прошепотіла Жанна.
— Ваші близькі? — турботливо запитав учитель.
— Випадкові супутники. А втім… скажу, як і ви: що ми знаємо про те, хто нам рідний, а хто ні?
— Гарно мовили, мадам. Проте вибачте за це зволікання. Я, правду кажучи, розгублений. Прецеденту ще не було, щоб хтось сюди завітав. Окрім судна, що періодично привозить сюди припаси.
— Отже, я зможу звідси вибратися?
— Безумовно. Десь за тиждень прибуде судно. Ви дістанетесь в Папаете.
— Це французькі володіння?
— Так. Звідти — легко добратися до Нової Зеландії, Австралії.
— А кому належить цей острів?
— Про це не варто поки що говорити, мадам. Пробачте. Ходімо до нашого притулку. Це недалеко. Хай вас не бентежить власний вигляд. Я відчуваю, що вам незручно. Можете вважати, що потрапили до безплотних істот. Тут мають справу з людською сутністю, умовності етикету забуті, як марнота. Ви підкріпите сили, спочинете, заспокоїтеся. А потім я відверто оповім вам все, що тут відбувається. Ви сказали, що володієте фахом лікаря й генурга? Новий термін, проте я догадуюся, про що йдеться. Можливо, ви свіжим оком глянете на мій задум. До речі, я теж із Пондишері. Дивуєтеся? Так, так, я був учнем незабутнього Ауробіндо і Матері… Яка ж все-таки невелика ваша планета!
— Ауробіндо я не пам’ятаю. А Матір бачила. Знаю про їхній задум трансформації. Але сама йшла іншим шляхом.
— Чудово. Нам буде про що поговорити. Але попереджую — обережно з Космоандром. Він поки що не повинен знати нічого про земну історію. Потім збагнете, про що я казав. Ось наш притулок, наше Гніздо Радості.