— Космоандре… Я не готова до такої стежки. Я мріяла, що ти будеш зі мною, допоможеш відкривати таємниці життя, полегшувати людям тягарі буття. Ти ж на собі відчув, які можливості отримала наука. Генургія лише розпочинає свої дитячі кроки — і вже такі обрії. А що далі?
— Дивна, про що ти мовиш? Хіба я дарма знайомився з вашою кривавою історією? Може, ти, може, всі жителі вашої сфери звикають до того, що діється в світі і вважають це «нормою». Але я… не можу… Жодного дня не можна втрачати, а шукати, шукати, шукати виходу з інферно муки і ненависті. Будь-які казкові можливості марні тут, де окремі щасливчики осягають вершини знання й насолоди, а мільйони знедолених перетворюються в безпомічний реактив так званої еволюції. Ждати стихійних змін? Скільки? Мільярди літ? Чи мільйони? Навіщо ж нам розум і мудрість? Хіба не краще невтомно прагнути нових обріїв?
— Це не для мене, — втомлено озвалася Жанна. — Є певна межа сил і можливостей.
— Межа — у безмірності? — здивувався юнак. — Я відчуваю, що ступив лише крок за стіну таємниці. Ще нічого не знайдено, ваш мудрець Ауробіндо, книги якого я прочитав, прекрасно сказав, що перемога має відбутися тут, на цій багатостраждальній і такій маленькій Землі, але вона прогримить для всієї зоряної, а може, й надзоряної домівки.
— Ти справді ще дитя. Емоційно, розумово, фізично. Ти можеш здійснити прорив, про який мрієш, мій друже. А я — вже вичерпала силу творчого пошуку. Все, що сталося між нами, спочатку окрилило мене, а потім… спустошило… Я допоможу тобі. І радітиму твоїм успіхам, а сама залишуся на своїй стежині. Моя праця ще потрібна людям. Простим людям, котрі навіть не догадуються про існування безодні можливостей. Одного тільки попрошу в тебе, коханий…
— Що, Дивна? Чого ти бажаєш?
— Коли настане час твого торжества, коли крила твої стануть всесильні… не забудь про мене у зоряному вирії, не забудь про Землю… і спробуй хоч на мить знову сісти на неї…
— Не забуду, кохана…
…Старший Чандра замовк, і довго зосереджено дивився в полум’я каміна, ніби забувши про доньку, про те, що розповідав. Русалія обережно торкнулася його руки:
— Татку, а далі? Що трапилося далі?
Він задумливо глянув на дівчину, ніби здивувався її запитанню.
— Далі? Власне, історія ця завершилася блискавично.
Мадам Мішо допомогла Космоандру повернутися до острова. Вона й сама супроводжувала юнака. Учитель чекав свого улюбленця. Більше того, він передбачав саме такий результат експерименту. І готувався до нього.
— І що ж? — схвильовано підганяла Русалія. — Що з ними сталося? Відомо це чи ні?
— Гніздо Радості вже не існує.
— Чому? — майже скрикнула вона. — Куди поділися вихованці? Чи їм теж повернули зір?
— Ні. Учитель прийшов до висновку, що ступінь «гнізда» вже вичерпана для вихованців. Але й повторювати експеримент з поверненням «ока» він не захотів. Почувся інший поклик, той, про який я згадував раніше.
— «Воїни Шіви»? — пошепки запитала донька.
— Вони. Гуру давно знав про існування таємничого братерства. Він ввійшов з ними в духовний контакт. І вони відкрили двері свого посвячення для зоряних птахів. Учитель вважав, що повернення дітей до «нормального» суспільства може бути смертельним. У всякому разі — катастрофічним. Космоандр зумів здолати шок променистої сфери, але інші просто будуть розчавлені. Тепер всі вони, в тому числі й Космоандр, у гімалайському притулку.
— Але ти казав, що вони фітофоби, антагоністи флори. Як це може бути? Невже Космоандр з його чутливістю, з його розумінням сутності цілості прийняв такий вузький світогляд?
— Хто сказав, що той світогляд вузький? Це ще належить зрозуміти. Часто ми називаємо вузькістю лише парадоксальність, незвичність. Ось чому тобі варто зустрітися з ними.
— Благаю, таточку… До мого повернення…
— Все зроблю, моя Русалочко, — ласкаво пригорнув доччину голову до грудей старший Чандра. — Мадам Мішо має втаємничені контакти з Космоандром. Вона все ще любить його. Вона й допоможе мені отримати відповідь на твоє прохання. Спокійно вирушай в путь. І надійся…
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Принеси те — не знаю що…