Русалія у захмарній гірській долині. Мовчазні провідники зникли, її зустрічає високий чоловік, огорнутий білим плащем. Голова простоволоса, довга чорна борода хвилями спадає на груди, очі здаються бездонними прірвами, з яких зяє простір тривожної мудрості. Скільки йому літ? Чи, може, для нього відсутнє поняття часу? Дівчина відзначає дивний блакитний колір шкіри на обличчі й руках, ніжне енергетичне сяйво довкола голови, подібне до «вогнів Ельма» під час грози.
— Нам передали твоє бажання, — почулися слова чорнобородого, — збагнути суть вчення драконоборців. Ми згодилися прийняти тебе, прихильника флори.
— Мене вразила ідея ворожості до квітки. Невже це серйозна філософська течія?
— Слова «серйозність», «філософія» — не для нас, — спокійно відповів чоловік. — Хіба серйозні вітер або сонце? Чи філософствують гори або хмари? Так зрозумій суть нашої групи шукачів. Мене звуть Дао, в древній етимології це означає путь. Ходімо до нашого притулку, тебе чекають.
Над глибокою прірвою пливли ніжно-фіолетові тумани. Блакитно-перлисте небо над зубцями гір пломеніло відблисками невидимого сонця. Дихати було легко, у скронях поколювало, здавалося, що вся суєтність і клекіт світу лишилися десь у потойбіччі, у маренні. Самоцвітні скелі мерехтіли матовими іскрами. Дао пройшов широкою терасою, провівши гостю до входу у лабіринт коридорів, потім, взявши її за руку, кілька хвилин обережно ступав у повній темряві. З шерхотом відсунувся чорний камінь, за ним відкрилася освітлена печера. Русалія побачила кільце сидячих людей — чоловіків і жінок. Молодші мали тільки напоясники, старші, як і Дао, загорнуті в білі гіматії. З склепіння притулку лилося м’яке сяйво, подібне до сонячного, здавалося, що саме каміння промінилося.
Присутні уважно оглядали постать дівчини: вона мала на собі індійське сарі, тримаючись впевнено й спокійно. Одразу ж відзначила вогняний погляд широкоплечого юнака з чорною гривою волосся, що сягало нижче плечей, і пушком бороди та вусів. Подумала, що це, напевне, легендарний Космоандр, про якого їй розповідав тато. Глянувши на Дао, зрозуміла, що інтуїція підказала їй правильно. Юна дівчинка мовчки постелила біля входу білий килимок, жестом запросила сідати. Русалія опустилася на діл, завмерши в позі лотоса, як і всі інші.
— Воїни Шіви, — сказав Дао, — ви вже знаєте про гостю з далекої північної країни. Вона — прихильник флори, квітки, і хоче знати протилежну концепцію. Ми чекаємо твоїх запитань, смілива дівчино. Говори.
Русалія на мить зосередилася, і великий спокій зійшов на неї. Щезають відстані, тане простір і час. Друзі зійшлися на перехресті Чумацького шляху, діляться досвідом путі, визначають вартості добутого. Щирість — ось її метод. Радість прокладе мости понад всі упередження й протиріччя.
— Ви називаєте себе «воїнами Шіви». Ми знаємо, що в образі Шіви синтезуються сили цілковитої руйнації і нового творення. Чи так я мислю?
— Так, — кивнув Дао. — В основному — правильно.
— Чи є ваша течія релігією?
— Ти волієш свої сумніви розв’язати в межах відомих слів і понять, — сказав Дао. — Сфера логосу безмежна, як безмежний всесвіт. Ми обмацуємо лише шкаралупу слів. Що таке «релігія»? Як і йога — це слово означає «зв’язок». Люди містифікували це поняття, вважаючи, що вони «зв’язуються» з Вищим, з Парабраманом. Ми — поза всякими релігіями, оскільки всі вони узурповані силами мороку. Шіва для нас — не бог, не вчитель, не ідол. Це — сам дух Життя, котрий, сміючись, формує і руйнує світи, знаючи про свою надвмиручість.
— Прекрасно, — захоплено мовила Русалія, заворожена щирістю Дао. — Ви в коротких символічних знаках ілюструєте діалектичну сутність природи, вічно живої матерії, як її розуміємо ми. Де ж тоді протиріччя? Звідки ідея ворожості до флори? Адже вона — основа біосфери?
— Земної біосфери — так. Але не життя взагалі.
— Хіба земна біосфера не частка єдиного життя всесвіту?
— Запитання на запитання: віддзеркалення людини є людиною?
— Безумовно, ні. Це лише мертва тінь у дзеркалі. Образ.