Рубаючи гірські ліси, ми лишаємо невигойні пустелі. Осушуючи болота, знищуємо джерела рік. Будуючи індустріальні гіганти, губимо сади, ліси, гаї і власне здоров’я. Багато вчених — дослідників світового океану — свідчать: моря Землі перетворюються в брудну ковбаню, в клоаку Планети. Сотні видів тварин, птахів, комах, рослин втрачені навіки. Зникають з лиця Землі велетні-дерева, рідіють, ліси, переорюються степи, що колись давали притулок і харч незліченним гуртам оленів, диких коней, птахів, вовків, лисиць, буй-турів і всякої дрібної живності. Світ, як єдина екологічна система, зруйнований!
Ще трохи — і почнеться незворотний розпад мільйоннолітніх екологічних зв’язків біосфери. А може, він уже почався? Може, ми просто безсилі бачити глибинну агонію екосфери, бо живемо не в світі реальності, а в звуженому курнику своїх потреб. Десятимільйонні міста-мегалополіси, що блискавично виникають у всіх країнах світу, мов отруєні ножі, впиваються в оголені груди живої природи, вбиваючи все, що можна вбити. І найважливіше — свідомість людини, штучно відділена від Матері-Природи, втрачає зв’язок з живим джерелом краси, черствіє, стає споживацькою, нечутливою до співстраждання і тонких, творчих доторків прихованого пульсу світового життя. Для людей, вихованих на ерзацах транзисторної, телевізійної псевдокультури, в гущавині кам’яних джунглів, рослини й квіти — лише декорації якогось ілюзорного псевдобуття. Розриваючи зв’язок з першоджерелом життя та еволюції, людина прирікає себе на самознищення, як страхітливі рептилії юрського періоду.
Древні казали: «Падіння пір’їни з крила птаха відгукується громом в далеких світах». Ось як гостро вони відчували причинний взаємозв’язок всього сущого! Наскільки ж значніша дія озброєного сучасною технологією інтелектуального дикуна?
Та не будемо, Друже, нагромаджувати жахів. Хіба не краще нам пошукати іншого шляху, альтернативи? З надією погляньмо в прийдешнє. Знайдімо сили й можливості подолати падіння.
Я вірю у всеосяжну силу світлого розуму Людини. Але та сила принесе еволюційні плоди тільки тоді, коли наші зусилля поєднаються з стихійною потугою Матері-Природи, коли ми станемо друзями і побратимами Зелен-Дива, чарівного сина Буття…
Якось я була в гостях у мого брата Івана, який очолює колгосп у сусідньому селі. Він показував мені чудовий яблуневий сад, і я звернула увагу на літню жінку, котра працювала там. Якісь хлопці хвацько викошували траву в міжряддях, трактором орали землю поміж деревами, інколи навіть пошкоджуючи віти, і видно було, що ці «працівники» відробляли свій належний час. Старанно, але бездумно. А жінка любовно схилялася біля кожного деревця, зрізувала сухе віття, підпушувала землю біля коріння, ніжно погладжувала шорсткі стовбури і щось шепотіла їм, ніби бесідуючи з мовчазними друзями.
Ми зупинилися біля неї, і я запитала, чому вона так напружено працює, віддаючи себе кожній яблуньці? Адже є автоматизація, механізація, прискорені методи обробки. Вона докірливо глянула на мене, похитала головою.
— Жужмом, взагалі, любити природу, землю, дерева можуть всі, кожен гультяй і балакун. Тепер багато таких. Та це не любов, дівчино. Це — брехня. Від того й зубожіла природа. Треба Любити й пестити кожне деревце, кожну билину, кожну квітку окремо. Тоді на повну силу розквітне все живе, вся Земля.
О велика трудівнице! Як прекрасно ти сказала. Вас багато, правдивих каріатид світу, творців життя й краси. Мабуть, лише тому природа ще здатна захистити себе від тарана руйнації! І, дякуючи любовній творчості кожного вченого, дослідника, хлібороба, садівника, робітника біля свого «дерева» праці, створюється потужний заслон силам деградації й розпаду!
І я мрію, Друже, у тиші мого Саду, у притулку моєї надії, що незабаром по всій Планеті почнуть виникати численні заповідні зони Першоприроди, де ентузіасти приступлять до Реконструкції Єдиного Світу, котрий, безумовно, втаємничений в наших геноглибинах, інакше — звідки мрія про такий світ з’являється в душах поколінь, у казках пращурів, у передбаченнях подвижників та мислителів? Як практично почнеться Реконструкція? Де? Я вірю — першою ступить на цей шлях наша Вітчизна, котра, немов Космічний Птах, розпростерла свої зоряні крила у таємничі простори прийдешнього і кличе усю Планету до польоту…