— Купатися! — скомандував редактор. — Треба охолонути, заспокоїтися! Згода?
— Згода! — весело вигукнув Гриць і почав роздягатися.
Добряче освіжившись, поплававши у прохолодному плині річища, Гриць ліг під кущем лози поруч з Товкачем і задрімав на осонні. І приснився йому несподіваний, химерний сон, у якому не було жодної дотичності до сучасного життя.
Снилася середньовічна корчма, десь на перехресті доріг. Довкола дубового столу, вишмульгуваного, витертого тисячами ліктів та долонь, зібрався гурт веселих студентів у барвистих убраннях різних епох: там були і гоголівські бурсаки, і сучасні хлопці та дівчата в джинсах та спортивних куртках, німецькі й англійські школярі у характерних для середніх віків кашкетах. Веселий корчмар, вихором літаючи від столу до столу, наливав усім пива у високі дерев’яні кухлі. Та не в тім була химерність сновидіння: поруч з Грицем сидів молодий Гете, порушуючи тим всі часові й причинні параметри. Хлопець розумів умовність сновидіння, але сприймав присутність великого поета й мислителя природно й без подиву. І було в нього знання, що Гете — учень Фауста, чорнокнижника й мудреця. Знали також присутні про те, що нині поет іменинник, і готували йому сюрприз. А, окрім того, ніби хотіли перевірити, чи справді Гете такий розумний і проникливий, як про нього мовлять. А молодий олімпієць, не звертаючи уваги ні на кого, схилявся до вуха прегарної дівчини, подібної до циганки, і вона тихенько сміялася з його тихої мови, але погляд її залишався печальним.
Студенти згромадилися довкола Гете, поставили перед ним велетенський дерев’яний чобіт, виструганий з суцільного дубового стовбура, на якому навіть де-не-де кора залишилася. З велетенської халяви бородатий молодик, посміхаючись, почав витягати ще чобіт за чоботом, які були вкладені один в один, ніби в матрьошці. А в останньому чоботі стриміла залізна кочерга. Бородань схилився перед Гете в жартівливому поклоні й сказав:
— Глибокоповажний метре! Вітаємо з днем янгола (хоч, може, ви й не вірите в ці попівські атрибути!), вітаємо з вступом до академії таємничого вчителя Фауста і презентуємо вам скромний подарунок. Але одна умова: розгадати символ подарунка і тієї пісні, яку ви зараз почуєте. Інакше він не може належати вам і тому юнакові з двадцятого століття, котрий сидить поруч з вами. І ще одне: ніхто не повірить, що ви учень знаменитого мага й мудреця, якщо ви не втямите суті сувеніра. Браття, починаймо!
Гриць здивувався: це ж він сидів поруч Гете, отже, й до нього химерний подарунок якось стосується? А тим часом студенти гримнули величальну пісню:
Гриць спостеріг, що Гете слухає жартівливу пісню студентів, іронічно посміхаючись, а юна циганка дивилася на бороданя з тривогою, ніби боялася, що в цій загадці якийсь підступ. І справді, з-за спини студентів визирнула хитра пика Мефістофеля, підморгнула Грицеві і зникла. Гете, діждавшись тиші, добув з дерев’яного чобота кочергу і, постукуючи нею по дубовій халяві, весело сказав:
— Дякую, браття, за віншування. Воно мені дороге ще й тим, що надходить з усіх віків, отже — невмируще! А загадка ваша, побратими, аж надто легка для мене. Інша справа — мій сусіда. Чи розгадав він символ — то його справа, а моє слово таке: чобіт — символ вічної путі, вічного руху. Сім чобіт — то сім світів, сім барв у єдиній веселці Буття. Всюди належить проникнути людині — синові сонця! А кочерга — то вічний розум, кочегар полум’яного духу. Чому дерев’яний чобіт? — Тут Гете вперше зиркнув іронічно на Гриця, котрий сидів плече в плече з ним. — На цей один пункт хай відповідає мій сусіда, це більше стосується його. Отже, браття, коли зносиш сім чобіт — добудеш істину. Така моя відповідь!