Вогнесерд почекав, поки його сестра дійде до краю трави, тоді прокрався до самого краєчка гілки і нечутно зісковзнув на вершечок живоплоту. Потім зістрибнув у кущі під ним. Від запаху кішки до нього знову повернулися спогади сну.
Як привернути її увагу, не злякавши? Він відчайдушно порпався у своїй пам’яті, намагаючись пригадати, як звали його сестру. Але пригадав лише власне ім’я з тих часів, коли був кицюнею. Тож він лагідно покликав її з кущів:
— Це я, Рудько!
Кицька вклякла на місці й роззирнулася. Вогнесерд глибоко вдихнув і вийшов із кущів.
Очі кицьки розширилися від жаху. Вогнесерд розумів, яким він їй здається — худий, дикий, пропахлий гострими запахами лісу. Вона вигнула спину і люто зашипіла. Вогнесерд не міг не замилуватися її сміливістю.
Нараз він пригадав ім’я своєї сестри.
— Принцесо! Це я, Рудько, твій брат! Ти пам’ятаєш мене?
Принцеса залишалася напруженою. Вогнесерд гадав, що зараз вона намагається збагнути, звідки йому відомі ці імена. Він делікатно припав до землі, і в його грудях теплом розтікалася надія, адже вираз мордочки його сестри повільно змінювався зі страху на цікавість.
— Рудько? — Принцеса насторожено і здивовано понюхала повітря. Вогнесерд зробив обережний крок уперед. Принцеса не зворухнулася, тож він підступив ближче. Його сестра все стояла, аж поки він опинився від неї мало що не за одну мишу.
— Ти пахнеш не як Рудько, — нявкнула вона.
— Я більше не живу із Двоногами. Тепер я живу в лісі із Громовим Кланом. І від мене пахне, як від них. «Та вона ж, певно, ніколи й не чула про Клани», — збагнув Вогнесерд, пригадавши, що сам він цього не знав, аж поки не зустрів у лісі Сіросмуга.
Принцеса витягла носа вперед і обережно провела мордочкою по його щоці.
— Проте ти досі пахнеш нашою матір’ю, — промуркотіла вона сама до себе. Її слова сповнили Вогнесерда щастям, аж поки її очі не звузились і вона не відступила назад, недовірливо прищуливши вуха.
— Нащо ти прийшов? — запитала вона.
— Я бачив тебе вчора в лісі, — пояснив Вогнесерд. — І мені захотілося повернутися, щоб поговорити з тобою.
— Чому?
Вогнесерд здивовано зиркнув на неї.
— Бо ти моя сестра!
Адже вона теж повинна щось до нього відчувати?
Якусь мить киця уважно його вивчала. На превелике Вогнесердове полегшення, насторожений вираз зник із її мордочки.
— Ти дуже худий, — несхвально нявкнула вона.
— Мабуть, я худий як на кицюню, але не для Клану… не для лісового кота, — відповів Вогнесерд. — Мені сьогодні снився твій запах. Я снив про тебе, про наших братів і сестер, і… — він затнувся. — Де наша мама?
— Вона досі живе зі своїми домашніми, — відповіла Принцеса.
— А..?
— …наші брати і сестри? — випередила вона запитання. — Більшість із них живуть поблизу. Я час від часу бачу їх у садочках.
Вони трохи помовчали, а тоді Вогнесерд запитав:
— Ти пригадуєш м’якеньку підстилку в корзині нашої матері?
Він відчув докори провини за таку варту кицюні тугу за комфортом, але Принцеса промурчала:
— О, так. Якби ж і я на такій привела своїх кошенят.
Незручність, яку відчував Вогнесерд, миттю розтанула. Як же гарно було говорити про такі ніжні спогади, не відчуваючи сорому!
— Це буде твій перший приплід?
Принцеса невпевнено кивнула. Вогнесерд відчув, як його огорнуло співчуття до неї. Незважаючи на те, що вони були ровесники, вона видавалася йому такою молодою і наївною.
— Все буде добре, — нявкнув він, пригадуючи, як приводила своїх кошенят Ряболиця. — Здається, Двоноги гарно тебе доглядають, я певен, що твої кошенята будуть живі та здорові.
Принцеса підступила ближче до нього, потершись хутром об його бік. Вогнесерд відчув, що його серце переповнюють почуття. Уперше, відколи він був кошеням, йому вдалося відчути те, що всі коти Клану сприймають як належне: кровна близькість, спільні узи, закладені родом і походженням.
Раптом Вогнесердові закортіло, щоб сестра дізналася про його життя.
— Ти знаєш щось про Клани?
Принцеса зацікавлено глянула на нього.
— Ти згадував Громовий Клан.
Вогнесерд кивнув.
— Взагалі є чотири Клани, — він повів далі, насилу видушуючи слова. — Ми у Кланах дбаємо одне про одного. Молодші коти полюють для старійшин, вояки захищають мисливські угіддя від інших Кланів. Я всенький зеленлист тренувався, щоб стати вояком. Тепер я навіть маю свого учня.