Але Сіросмуг пропустив це питання повз вуха.
— Ну, дякую, що прикрив мене, — і заходився жувати.
Вогнесерд більше ні про що не запитував, хоч аж згорав від цікавості. Коли Сіросмуг підвівся і заявив, що йде до кубла, Вогнесерд ані на крок не підібрався до правди про несподівані зникнення друга.
— Гаразд, — нявкнув він. — А я, мабуть, ще трошки посиджу.
Сіросмуг коротко кивнув йому і почалапав геть. Вогнесерд перекотився на спину і потягнувся, вчепившись пазурами за землю. Тоді ще якийсь час полежав на землі, роздумуючи. Судячи із запаху, Сіросмуг нещодавно ретельно вмився. Він намагався приховати якийсь запах? Сіросмуг фактично визнав, що покидав табір. Але куди ж це він ходив, про що не міг чи то не хотів сказати йому, Вогнесердові? Раптом його кігті напружилися: а як щодо його власних відвідин Принцеси, та ще й на землях Двоногів! Він сам якомога старанніше вмивався, перш ніж повертатися, і ніколи не розповідав про це Сіросмугові.
Вогнесерд перекотився і сів. Щось причепилося до одного з його пазурів. Він підніс лапу і зубами зняв звідти брудну грудку. То був котик, старий і пожухлий, але точно котик. Як він тут опинився? Верби не ростуть у лісах, які населяє Громовий Клан. Насправді, Вогнесерд єдиний раз бачив верби, що росли на березі річки. То було на землях Річкового Клану. Вогнесерд затамував подих, а його серце шалено застукотіло. А чи не впало це з шубки Сіросмуга?
Він заліз до вояцького кубла, але друг уже спав. Вогнесерд улігся поруч із ним та подумав, чи Сіросмуг справді виявився достатньо дурним, щоб знову попертися на землі Річкового Клану. Погляд Леопардошубки після смерті Білокігтя явно свідчив: ніщо не забуто, і розплата попереду. Здригнувшись від цієї думки, Вогнесерд вирішив раз і назавжди з’ясувати, що і чому робить Сіросмуг.
Коли Вогнесерд прокинувся, в кублі було мокро і холодно. Повітря пахло дощем. Позіхаючи, він вийшов надвір. Вогнесерд не виспався, переживаючи за Сіросмуга. Навіть зараз він тремтів, думаючи про те, що його друг там один на землях Річкового Клану.
— Холодно, еге ж? — Вітрогонів голос вивів Вогнесерда із заціпеніння.
Вогнесерд озирнувся, махнувши хвостом. Стрункий вояк саме вилазив із кубла услід за ним.
— Еммм… так, — погодився Вогнесерд.
— Ти добре почуваєшся? — запитав Вітрогон. — Не підхопив застуду свого друга, ні? Із носа Мишошубки сьогодні просто ріки течуть, а Довгохвіст каже, що Прудколап учора чхав цілісіньке тренування.
Вогнесерд похитав головою.
— У мене все гаразд. Просто втомився після вчорашніх вправ.
— А Синьозірка так і подумала. Мабуть, тому вона попросила мене допомогти тобі із сьогоднішніми тренуваннями Попелапки і Орляколапа. Ти не проти?
— Так, дякую, — нявкнув Вогнесерд.
— От і добре, — вирішив Вітрогон. — Я поїм і зустріну тебе у тренувальному гаю. Якщо Прудколапа також звалить застуда, будемо там самі. Ти голодний?
Вогнесерд похитав головою, і Вітрогон пішов геть, щоб узяти собі якісь залишки вчорашньої здобичі.
Вогнесерд рушив прямісінько до тренувального гаю і став чекати на інших. Думав він не про тренування — голова була досі зайнята Сіросмугом. Напевне, що його друг сьогодні знову вислизне з табору.
Дощовий вітер зашумів у гілках, коли Попелапка і Орляколап прибігли у супроводі Вітрогона.
— Що сьогодні робимо? — запитала Попелапка, збігаючи у балку. Вогнесерд відсутньо глянув на неї. Про це він узагалі не думав.
— Полюємо? — з надією нявкнув Орляколап, підійшовши до сестри.
Вітрогон також приєднався до гурту.
— А як щодо того, аби потренуватися у скраданні? — запропонував він.
— Гарна думка, — швиденько погодився Вогнесерд.
— Тільки без усього цього: «кролик тебе чує, миша відчуває»! — занила Попелапка.
Вітрогон угамував ученицю суворим поглядом і повернувся до її наставника.
Раптом Вогнесерд збагнув, що той чекає від нього першого кроку.
— Ем, для початку я покажу вам найкращий спосіб підкрастися до кролика, — пробелькотів він.
Вогнесерд припав до землі та став повзти уперед, швидко і легко, аж поки доповз до краю галявини. Тоді підвівся і, озирнувшись, відчув на собі запитальні погляди трьох інших котів.
— А ти певен, що кролик на це поведеться? — ледь стримуючи сміх, нявкнула Попелапка.
Вогнесерд на мить розгубився, а тоді зрозумів, що оце щойно продемонстрував своє найкраще підкрадання до птахів. Кролик почув би шурхіт його хутра об траву ще за три лисиці від нього.