Розділ 14
Шерсть на карку Вогнесерда наїжачилася від жаху. Як Сіросмуг може бути таким дурним? Він порушує кожнісінький пункт вояцького кодексу, зустрічаючись із кішкою з іншого Клану.
— Сіросмуже! — засичав Вогнесерд, виходячи з кущів.
Обоє котів повернулися до нього. Срібнострумка люто прищулила вуха. Сіросмуг же просто сторопіло витріщився на нього.
— Ти стежив за мною!
Вогнесерд проігнорував його нявкання.
— Ти що робиш? Ти не знаєш, як це небезпечно?
— Усе гаразд. Тут аж до заходу сонця не буде жодного патруля, — заговорила Срібнострумка.
— І ти, звісно ж, певна цього, правда? Наче ти знаєш усі пересування Клану! — прогарчав Вогнесерд.
Срібнострумка піднесла голову.
— Власне, таки знаю. Мій батько — Кривозір, провідник Річкового Клану.
Вогнесерд заціпенів.
— Що це за ігри? — кинув він Сіросмугові. — Ти не міг вибрати собі ще гіршу пару?
Сіросмуг якусь мить дивився в очі Вогнесердові, тоді повернувся до Срібнострумки.
— Мені краще піти, — нявкнув він.
Кицька повільно кивнула і витягнула голову, щоб торкнутися його щоки. Вони заплющили очі, завмерши так на мить. Вогнесерд насторожено спостерігав. Срібнострумка щось прошепотіла Сіросмугові на вухо, і двоє котів розійшлися. Перш ніж пірнути назад у річку, кицька з Річкового Клану підвела голову і виклично глянула в очі Вогнесерду.
Сіросмуг підійшов. Двоє друзів не перекинулись ані словом, поки мчали геть із угідь Річкового Клану і повз Сонячні Скелі. Ближче до табору Сіросмуг перейшов на ходу.
Вогнесерд також збавив крок.
— Тобі не можна більше з нею бачитися, — видихнув він.
Тепер, коли вони були далеко від земель Річкового Клану, він нарешті перестав панікувати, хоча злість нікуди не поділася.
— Не можу, — хрипко відповів Сіросмуг. Він закашлявся, важко надимаючи боки.
— Я не розумію, — нявкнув Вогнесерд. — Річковий Клан зараз цілком ворожий Громовому. Ти ж чув, що сказала Леопардошубка, коли загинув Білокіготь. — Вогнесерд здригнувся, розуміючи, що це нагадування може бути болісним для його друга, але спинитись уже не міг. — Як ти взагалі можеш довіряти кішці з Річкового Клану?
— Ти не знаєш Срібнострумку, — огризнувся Сіросмуг. Він спинився й сів на землю. У його очах читався біль. — І не треба тут нагадувати мені про Білокігтя. Думаєш, мені легко жити з думкою про те, що це я відповідальний за смерть одного з побратимів Срібнострумки?
Вогнесерд нетерпляче форкнув:
— Білокіготь був ворожим вояком, а не побратимом'.
Але Сіросмуг вів далі:
— Срібнострумка розуміє, що то був нещасний випадок. Той прискалок був поганим полем бою. Кожен міг упасти звідти!
Вогнесерд став намотувати кола, а Сіросмуг заходився злизувати з шерсті запах Срібнострумки.
— Начхати, що думає Срібнострумка! Як щодо відданості Громовому Клану? — не вгавав Вогнесерд. — Ти, зустрічаючись із нею, порушуєш вояцький кодекс. Ти це розумієш?
Сіросмуг припинив умиватися.
— Думаєш, я не знаю? — прошипів він. — Чи ти сумніваєшся в моїй відданості Клану?
— А що я маю думати? Ти ж не можеш зустрічатися з нею і не брехати всім іншим. А якщо нам доведеться битися з Річковим Кланом? Про це ти не подумав?
— Ти занадто хвилюєшся, — форкнув Сіросмуг. — До цього не дійде. Зорелом пішов, Вітряний Клан повернувся, тож Клани житимуть мирно.
— Річковий Клан наче не дуже мирно поводиться, — зауважив Вогнесерд. — Сам знаєш, вони полювали на Сонячних Скелях, на наших землях!
— Вони полювали там, ще коли мене і в планах не було, — відмахнувся Сіросмуг, повертаючись, щоб вилизати хвоста.
Вогнесерд перейшов на біг. Сіросмуг, очевидно, просто не розумів, що він коїть.
— Гаразд. А що, коли тебе спіймає патруль Річкового Клану?
— Срібнострумка цього не допустить, — відповів Сіросмуг, зробивши паузу у вилизуванні свого довгого пухнастого хвоста.
— Заради Зоряного Клану, тебе це нітрішки не бентежить? — спалахнув Вогнесерд.
Сіросмуг облишив умиватися і поглянув на свого друга.
— Ти не розумієш, правда ж? Мабуть, так замислив Зоряний Клан. Слухай, Срібнострумка хоче бачити мене — навіть після загибелі Білокігтя. Ми з нею думаємо однаково, наче ми народилися в одному Клані.
Вогнесерд збагнув, що сваритися з ним безглуздо.