— Ти, виявляється, не гаяв марно часу…
— Навіщо ж було жерцю, полишивши грецький алфавіт, складати якусь нову мову, зберігши для неї лише деякі грецькі слова, та ще й перекручені? — вів далі він, відмахнувшись від мене, як від мухи. — Чи тільки для зашифрування цих секретів? Та задля цього можна було й не займатись складанням нової мови — досить лише зашифрувати записи цифрами чи умовними значками, як це робили пірати в оповіданні Едгара По.
Він помовчав і додав:
— Ти зверни увагу, що ця загадкова мова була, мабуть, якоюсь дуже простою, логічною і ясною, бо чимало слів машина розшифрувала швидко і легко…
— Ну й що ж ти хочеш, врешті, сказати?
— «Щось на зразок есперанто», — визначив її Віктор Крилов. А його логічний розум дуже точно схоплює такі речі…
Мишко люто подивився на мене — чи не сміюсь, як він у свій час над Аликом, і вів далі.
— Що більше я аналізував думки, які виникали в процесі підготовки програми для машини, то більше внутрішньо погоджувався з таким визначенням. Так, простотою граматичних форм, логічністю і лаконізмом мова цього документа дуже нагадує есперанто.
Тут вже я не витримав:
— Есперанто в першому столітті до нашої ери? Тобі шкодить читати багато книжок з лінгвістики! Слухай, це все із тієї ж серії геніальних, але забутих відкриттів стародавніх людей. Стальні колони, які не іржавіють, марсіяни в пустелі Сахара, металеві цвяхи, шпильки, нібито знайдені в доісторичних шарах вапняку… Все це можуть вигадувати такі, як ти, що зовсім не знайомі з реальним побутом стародавніх людей. Рабовласницький лад, грецькі міста в оточенні ворожих племен скіфів і таврів, які не мають ще своєї писемності,— ну, скажи мені, зроби ласку, чого це грецькому жерцю з храму Асклепія раптом спаде на думку складати за таких умов есперанто для полегшення і зміцнення міжнародних зв'язків? Відсутність найменшого чуття історизму! Ні, ти вже краще частіше згадуй в'їдливі, але цілком справедливі слова Марка Твена: «Відомостей, невідомих людям у давнину, було дуже багато…»
— Гаразд, вважаймо, що цієї розмови не було. Що ти збираєшся далі робити?
— Копати, шукати! Якщо цей жрець вів шифровані записи, то й ховав їх у якийсь тайник. І, звичайно, не встиг звідти забрати тієї ночі, коли зненацька напав ворог. Відшукати цей тайник! Треба буде — підпалю ваш проклятий майданчик для танців, але докопаюсь до нього!
— Ні, все ж доведеться тебе, мабуть, зв'язувати й відправляти до психіатричної лікарні… Та гаразд, я поки що нікому не скажу, що ти з глузду з'їхав, тільки надсилай мені побільше обгорілих цеглинок для аналізів.
Ну й дались йому ці цеглини!..
Новий сезон розкопок я вирішив почати з планомірного повторного обстеження всіх руїн храму Асклепія. Храм мав у плані форму літери «Т». Ми розкопали ліве крило й центральну частину. Праве крило, на жаль, було для нас недоступне: на його місці уже збудували санаторій.
Комірчина писаря-раба, де ми знайшли залишки кошика з папірусом, була якраз в кінці лівого плеча літери «Т». Я припускав, що й усе праве крило займали, мабуть, службові приміщення. Навряд чи там міг бути тайник. Найпевніше всього, його слід шукати десь поблизу центральних приміщень, де містилися жертовники та мешкали жерці.
Вся ця частина була розкопана ще торік. Але ми почали її обстежувати наново, розуміючи, що при звичайних розкопках тайник цілком можна пропустити, якщо не шукати його спеціально.
Знову, сантиметр за сантиметром, я сам перекопував усю землю в торішньому розкопі. Мені допомагав Алик Рогов, та незабаром йому ця робота, мабуть, почала здаватися марною. Він копав абияк, тільки «відбував», а потім негайно змивав пилюку й бруд і десь зникав на весь вечір.
Я довго не міг зрозуміти, куди ж це він поспішає щовечора, поки випадково не побачив акваланг. Отже, торішній візит Мишка все-таки залишив свої наслідки: мої хлоп'ята теж помітили, що море у них під боком. Не вистачало ще тільки Мишкової чергової відпустки, щоб вони додумались разом з ним пірнати в це злощасне підземне озеро.
Та я помилився.
Одного разу ввечері я сидів у наметі й заповнював щоденник розкопок. Алик зник, як завжди, зразу після роботи, взявши акваланг. Сонце вже сіло за гори, в наметі темніло. Час було засвітити ліхтар.