Зображення було розпливчасте, неясне, нерізке, мов знімок, зроблений недосвідченим фотографом, без будь-якого наведення на різкість. Часом воно зовсім зникало, потім з'являлося знову. Але моє досвідчене око археолога доповнювало деталі, яких не вистачало, а багато що просто вгадувало.
Переді мною, без сумніву, була головна міська площа — агора, вимощена черепками битого посуду та заповнена строкатим натовпом. Особливо виразно виднівся один її куток, обгороджений дерев'яними жердинами, — мабуть, спеціально для торгівлі рабами. Про це згадувалось в деяких працях.
Біля підніжжя мармурової статуї, на п'єдесталі якої написано: «Народ поставив статую Агасікла, сина Ктесії, який запропонував декрет про гарнізон і влаштував його…», прилягла на каміння зовсім байдужа і отупіла зморшкувата стара жінка, схожа на купу брудних ганчірок. Поряд з нею лежать два скіфи: один з рудою кіскою, що стримить з-під драної гостроверхої шкіряної шапки, й в куртці з грубих баранячих шкур, другий майже зовсім голий, голова скуйовджена. Руки й ноги їхні заковані в ланцюги…
…Тінистий мармуровий портик якогось, мабуть, громадського будинку. За низеньким столом з сувоями папірусу сидять троє літніх греків і уважно, але досить байдуже спостерігають, як плечистий, роздягнений до пояса кат з поголеною головою прив'язує до великого катувального колеса переляканого раба, ще зовсім підлітка.
Все це в якомусь дивному ракурсі — немовби побачене людиною, яка сидить навпочіпки.
…Ніч. Заснулим морем поволі й безшумно пливе невеликий човен. На носі його прикріплена довга палиця, яка закінчується смолоскипом, що виступає далеко вперед. Полум'я відбивається в чорній воді, кидає в неї шиплячі іскри, вихоплює з темряви навислі над морем скелі.
На носі човна стоїть юнак з набедреною пов'язкою, з тризубцем у занесеній над головою руці й вдивляється у воду при тьмяному світлі смолоскипа…
Картини давноминулого життя виникали перед моїми очима. Вони були уривчасті, незв'язні: промайне — і зникла. Так допитливий турист, потрапивши в незнайоме місто, безцільно клацає направо й наліво своїм нерозлучним фотоапаратом, не даючи йому ні відпочинку, ні спокою. Тому й переказати ці коротенькі вуличні сценки, строкатий калейдоскоп облич міщан, воїнів, цікавих жінок, замурзаних хлопчаків — до ладу переказати все це просто неможливо. Та ще й, як я вже казав, зображення часом були дуже невиразні, ледь видні, до того ж збивали з пантелику несподівані ракурси.
То промайне хлопчик, що повис на вуздечці впертого віслюка й марно намагається зрушити його з місця… То атлет з побілілим від напруги обличчям. Він захекався і важко дихає, з щоки зчищає стригалем, схожим на серп, налиплу грязь, а вдалині видніється куточок стадіону…
На похилому кам'яному майданчику з жолобками раби чавлять босими ногами виноград. Один з них так пританцьовує, що бризки розлітаються далеко на всі боки.
А на сусідньому майданчику застосовано вже примітивну «механізацію», яка, мабуть, зацікавила небесного гостя. Тут виноград чавлять пресом, накладаючи на нього кам'яні плити — тарпани. Зверху ягоди накривають дошкою й притискають її довгим важелем, на кінці якого, дригаючи ногами, повисають двоє здорових рабів.
Син Неба заглянув у ливарну майстерню — і ось перед нами майстер у шкіряному фартусі, прикриваючи долонею очі від полум'я, обережно зливає в форму розплавлену бронзу, що пашить жаром…
А ось гончар формує на дерев'яному рухомому крузі, який втомлено крутить худенький хлопчик, гостродонну амфору.
Ми бачимо, як дорослі, вмостившись під тінню великої сосни, захоплено грають в щось схоже на шашки, пересуваючи по розлінованій дошці круглі кістяні пластинки. А поруч, тут же, хлопчик і дівчинка садовлять глиняну ляльку в малесенький візочок з непомірно великими колесами.
З'являються на мить вуличні музиканти: підліток, надувши щоки, старанно награє на сопілці — сірінге, а боса дівчинка пританцьовує, вдаряючи у тамбурин…
Кладовище на схилі гори за містом. Молода жінка, прикривши обличчя краєм білого траурного пеплоса, плаче біля мармурової плити.
Частина міської стіни. Із сторожки біля воріт визирає воїн з кучерявою руденькою бородою, а на стіні видно напис, який раптом звучить на диво по-сучасному: «За рішенням міської ради забороняється тут звалювати гній і пасти кіз…» Кінця напису, на жаль, не видно.
Знову галасливий базар на міській агорі. Впадає у вічі, що на ньому майже немає жінок. Продають і купують самі чоловіки.