І відразу думка запрацювала далі. Чи не можна знайти інші способи заглянути в далеке минуле? Займався я, як ти знаєш, палеомагнетизмом давно, й там теж усе з вогнем пов'язано! Так поступово і додумався до цієї цікавої ідейки. Звичайно, вирішено її поки досить недосконало. Це перша спроба. Але наслідки вже є, і непогані. І знову допоміг вогонь-охоронець!
— Чекай, чекай! Отже, тобі вдалося знайти спосіб відроджувати залишкову намагніченість, що виникла під дією світла?..
— І знову перетворювати її в зорові образи, — ти вгадав. Здається, твої розумові здібності ще можуть удосконалюватися. Суть справи досить проста, щоб бути зрозумілою навіть тобі. Метод, звичайно, далеко не досконалий: ти бачив, які нечіткі й розпливчасті виходять зображення. Тільки спеціаліст може в них як слід розібратися. Та й відповідні зразки доводиться вибирати один з тисячі. Але основне знайдено: вдалося розробити апаратуру, здатну вловлювати таку слабку намагніченість і перетворювати її в зорові образи. Скажу без удаваної скромності: створення її свідчить про мою безперечну геніальність, але малювати тобі схеми і графіки, які підтверджували б це, даремно — все одно не второпаєш.
Він говорив ще щось в тому ж дусі, як завжди, та я перебив його:
— Отже, ти можеш відродити картини будь-якої епохи?
— Звичайно, якщо тільки вони відбились на хорошому матеріалі саме в той час, коли він сильно нагрівався. Годяться черепки із стародавніх гончарних печей, цегла зі стін спалених будинків, шматки вулканічної лави з більш віддалених епох, коли ще людини на Землі не було, чи, на гірший кінець, просто обпалене ударом блискавки каміння, — та, звичайно, далеко не все. На щастя, твої стародавні греки дуже любили — є нагода, нема — запалювати жертовні вогні. Та й попелищ у них збереглось чимало. От тільки ти, кротоподібний Плюшкіне, тремтів над кожним черепком і цеглинкою. Тепер ти розумієш, як заважав мені?
— Але чому ж ти зразу не сказав, для чого вони тобі потрібні? Для чого потрібен був весь цей дурний жарт про космічного прихідця й запис, нібито зроблений на дроті?
І знаєте, що він мав нахабство мені відповісти?
— А я хотів перевірити міцність і стійкість твоїх поглядів. Ти тоді дуже гарно й переконливо доводив неможливість прильоту до нас у минулому гостей із космосу. По суті, правильно, оскільки ніяких точних доказів таких візитів наука не має. Ось чому такого роду гіпотези просто курям на сміх. Але я вирішив тебе спробувати спокусити. І ти не встояв, впіймався на гачок, забув про мудре правило: «Мати переконання — отже, бути пильним»… Нестійкий, брате, в тебе світогляд — і все тому, що замкнувся, як кріт, у свою археологію, не стежиш за успіхами інших наук. От і віриш усіляким байкам, якщо тільки їм надати про людське око науковості. Описав жрець якесь «небесне знамення», а ти вже запалився: «Дуже схоже на приземлення космічного корабля!..» Може, ти так і в реальність гримучої колісниці Іллі-пророка повіриш?
Варто все ж нам'яти йому боки за таку каверзу! Та я вже захопився перспективами, які відкривав перед археологією його винахід. Заглянути в глибину віків і на власні очі побачити, яким був світ за часів стародавніх греків, єгипетських фараонів, заглянути в печери, де грілися біля вогнищ наші первісні предки, — хто з археологів не мріяв про таке! Можливо, побачити світ навіть таким, яким він був на самому світанку, ще задовго до появи на Землі людини! Чом не «машина часу»?
— Але хто ж тоді був оцей Син Неба? — вигукнув я, одриваючись від своїх мрій.
Мишко знизав плечима.
— Це вже доведеться з'ясовувати тобі за допомогою твого хваленого дедуктивного методу. У всякому разі, до неба він не має ніякого відношення. Та все одно постать досить цікава: створив оригінальну мову, мріяв об'єднати греків з варварами, намагався побудувати якусь літальну машину на зразок орнітоптера. Можливо, він був геніальним винахідником, і поряд з іменами Піфагора, Евкліда, Архімеда й Герона слід поставити і його ім'я… А ми навіть не знаємо точно, як його звали: не вносити ж його в історію техніки під псевдонімом «Син Неба», який йому дали твої греки? Це було б кумедно.