З іншого боку: солдати української армії, які постійно ризикують життям. У голосах рядових, які водили й охороняли мене, відчувалося співчуття. А з іншими я спілкувався до затримання. У когось «бойовий дух» високий. Багато хто зі старших — заявляли мені контррозвідники — прийшли тому, що їх покликали командири рот. А хтось називає своє прізвище і каже, що давно демобілізований, а тут його знову призвали, й він уже був у «цій Чечні» під Слов’янськом і більше не хоче.
Коли я дивлюся нині на сонечко, все здається таким далеким і нереальним.
Найважче усвідомлювати: те, що сталось зі мною — хоч і найгірше в моєму особисто житті (не так побої, як погрози «повільною смертю» і т. п.), але це — тільки малесенький епізод із хепі-ендом на тлі того, що відбувається загалом. З багатьма людьми, в тому числі цивільними, невинними, відбуваються і продовжать відбуватися значно гірші речі.
Я ніяк не можу оформити все у стрункий текст. Цивільні біженці, що підтримують терористів. До скількох цивільних жертв може призвести зачистка? Контррозвідники, які кажуть, що винні в усьому — Майдан і журналісти. Випадкові люди, які потрапляють у полон. Є ж сотні людей у полоні терористів — і, впевнений, у полоні терористів значно гірше. Непередбачуваніше.
Й усе це погрожує стати систематичним.
Ті, хто думає, що знає правильний вихід, просто нічого не розуміє. В якийсь момент між побоями я просто сидів, дивився у брезентову стінку військового намету й бурмотів: «Не можу повірити. Не можу повірити». Я не можу повірити, що це відбувається в Україні.
Я пробую, пробую — й ніяк не можу оформити все у стрункий текст, як умів раніше. Я тільки у тисячу разів глибше зрозумів одне стародавнє побажання:
Мир вам.
Артем Чапай, Insider 6 червня 2014
В начале лета развернулись бои между украинской армией и боевиками за контроль над российско-украинской границей. К 5 июня боевикам удалось захватить целый ряд украинских погранпунктов: станицу Луганская, Краснодон, Бирюково, Свердловск, Дьяково, Червонопартизанск, Должанский и Красную Могилу.
Мариуполь освобожденный
Вид из окна поезда Киев—Мариуполь контрастный: зеленые деревья вперемешку с ядовито-ржавыми трубами. Над отвалами перед одним из многочисленных заводов парят желтые облачка.
— Ух, га-а-адость, — ворчит соседка по купе. — Травят всех... А вы знаете, что в Мариуполе самое большое в Украине кладбище? То-то. Довели людей бандиты.
Пейзаж почти до самого вокзала не меняется: сплошь трубы, переплетающиеся между собой, словно змеи.
— А море, думаете, что-то нейтрализует? Ни черта подобного. Море тоже ядовитое, — добавляет старуха и продолжает ворчать: — Га-а-адость.
На перрон выходят две женщины в цветастых спортивных костюмах.
— Он меня «бандеровкой» назвал, ты слышала? Первый раз видит, не знает ничего, а «бандеровкой» зовет! — возмущается женщина в розовом, тянущая за собой розовый чемодан.
— Да просто тут много недалеких. «Бандеровцами» называют просто потому, что мы с Киева, не обращай внимания, — объясняет ее подруга в голубом, тянущая за собой голубой чемодан.
Обстановка в Мариуполе спокойная и даже по-курортному расслабленная. Город, переживший несколько критических периодов, постепенно начинает приходить в себя. В центре не видно ни людей с георгиевскими ленточками, ни флагов «Донецкой народной республики» — ни одного напоминания о сепаратистских настроениях.
Только на решетках одного из окон разгромленного здания управления МВД завязано несколько оранжево-черных узелков, а рядом на стене кто-то прилепил листок со стихами под названием «Проклятие киевской хунте».
13 июня батальон «Азов» вместе с Нацгвардией провел масштабную зачистку Мариуполя и освободил штаб на Греческой улице, где размещались боевики.
Старушка, жительница одного из домов на Греческой, напротив которого располагался этот штаб, показывает дырки от пуль в заборе.
— Тут была целая война, — говорит она спокойно и указывает на стену, недавно залатанную цементом: по ней прошлись пулеметом.
Ее сосед по двору, грек, выносит горсть пуль, которые прошли через забор. Около десяти капсул.
— Это мы на память себе оставили, — говорит он с ухмылкой.
В окне жилого дома виднеется два отверстия от пуль. Потрескавшееся стекло до сих пор не заменили.
— Еще несколько дней назад мы боялись из дома выходить, а теперь все тихо. Даже начали на машинах ездить, а раньше страшно было, — рассказывает мой собеседник.