Пам'ятаю тільки періодично
— Я старався не тєрять сознаніє, але помню тільки періодично. На БТРі мене транспортували в якусь заброшену ферму. З ферми на грузовій машині до місця, де вертольот міг сісти. Харашо, шо були товаріщі з 72-ї бригади. В першому вертольоті, який забирав найтяжчих, уже не було місця. Слава богу, що мене туди впихнули.
У вертольоті я не міг просто лежати. Жгут мені наложили, нога розпухла, начала боліти. Може, я зробив неправильно, але жгут я розв’язав і ворочався. З останніх сил потім підняв руку — кажу, я тяжкий, втратив багато крові. Кажуть, прибув у лікарню майже без давлєнія.
Танки! Танки! Танки!
— А взагалі солдати себе нормально показували. За весь час із нашої 72-ї тільки два чєловєка злякались. В том смислє, що сховалися в полі в бетонну трубу для зливу води й не виконували команди. А решта, в принципі, молодці.
Навіть у Зеленопіллі у мене механік с наводчіком сообразили — відігнали наш танчик плюс взяли на троси ще один танчик 24-ї бригади. Сохранили дві машини.
Якось ми виїжджали на бивший пост протівніка — поки обшук робили, внутрішні війська побачили щось і кричать: «Танки! Танки! Танки!» З кіпішом. Ну шо, ми зразу в танк, на те місце — оказалось, не танк, а прицеп із бочкою. Ну, здалеку схоже.
А взагалі кіпішу не дуже багато. Чим довше стоїш, тим більше привикаєш. В 10 часов вечора обстрєл — ну, бажають спокойної ночі. С утра обстрєл — ну, всьо понятно, це доброє утро.
Противник прикривається цивільним населенням
— (Гмукає.) Тактика, яку я в училищі вчив, не допомагала. Ми вчилися ще по тактиці Другої світової війни. Зараз усе по-іншому. По-перше, в умовах міста. По-друге, ми воюємо на своїй території. Не можемо стріляти на винищення. Противник завжди прикривається цивільним населенням. Постійно прикривається.
Сучасні «американські» методи теж не підходять. Ну що таке метод американської війни? Спочатку розбомбити все вщент, а потім ввести війська, знаючи, що вже майже нікого нема — просто для зачистки. Ну, ми ж не можемо цього зробити, бо воюємо на своїй території. Що, своїх же і вбивати? Як мінімум, неправильно.
Такі ж люди, як і ви
— З 12 червня по 10 липня ми місяць стояли на блокпості біля Маринівки, біля кордону. Сначала зайшли в магазін — і начинають на нас: «Та ви, “правосєкі”». Ну, я кажу (дуже спокійно): «Ви хоть раз бачили “Правий сєктор”?» — «Нє». Говорю: «І я не бачив». — «Ну ви ж оце, туда-сюда, вся Западна Україна...» Говорю: «Шо ви говорите? Такі ж самі люди, як і ви». — «А шо ж ето у вас одні повязкі, другіє». А у нас весь батальйон у британській формі: наша погана, а таку спонсори купили. От і потрібні пов’язки.
Люди різні. Одні місцеві проїжджають наш блокпост — і сепаратистам кажуть, де що. Інші нам так само все говорили. Де яка техніка стоїть, де що. Місцеві «працювали» нормально шо туда, шо туда.
А так, то чим довше ми стояли, тим краще до нас ставилися. Ми даже якось поле затушили. Получилось так, що сигнальна міна попала в пшеницю. Почало розгоратись кругом. То ми однією гусінню лівіше від вогня, притоптуючи пшеницю, щоб не горіла. А потім в обратну сторону. У мене ж механік-водітєль — на танку віртуоз. На гражданкє він комбайнер. Затушили все. Місцеві були нам, канєшно, вдячні.
Я ще щось можу
— Стоячи в Маринівці, я даже дівчину собі знайшов. Я її даже називав: «сєпаратістка». Вона не обіжалась. Вапщє вона була ні за нас, ні за ДНР.
Вона поїхала з батьками в Шахтарськ, потім начали бомбить Шахтарськ — звідти вони виїхали в Бердянск. Ми кожен день спілкуємось. Але я не хочу, щоб вона сюди приїжджала. Я лучше сам виздоровію і приїду. Не хочу, щоб мене бачили в такому немощному вигляді.
Я хочу бути придатним до військової служби. Але чи буду — не знаю. Всі навчання резервістів пройшли через мене. Я вважаю, що це немаленький вклад у те, що резервісти непогано були підготовані. Скажемо так, я ще щось можу.
Записав: Артем Чапай, Insider
1 вересня 2014
В Гостях у Беса
С группой российских журналистов перемещаться по зоне АТО не так страшно. Таксист без охоты и за дорого взялся довезти нас из Донецка до Горловки: проезжать через военные кордоны рискованно, могут без объяснений отнять машину. Но пока все слава богу. Перед последним блокпостом «Донецкой народной республики» на въезде в Горловку водитель притормаживает задолго до знака «Стоп». На всякий случай: по тем, кто не снижает скорость, могут открыть огонь.