При цьому солдатам було суворо заборонено стріляти в бік Росії.
— Хоча важко було сказати, з якого боку по нас стріляли, — каже один із солдатів.
Інші заявляють: у небі з боку Росії з’являлися безпілотники, які неможливо було збити, а через тридцять хвилин по частині били точніше, ніж перед тим.
Так стояли десять днів, навіть коли відстрілюватися бодай по бойовиках уже не було чим.
Їжа ще лишалась, але не було води.
— В якийсь момент їм пощастило, бо пішов сильний дощ. Пили дощову воду з калюж, — каже Юлія Бебнева.
— Вранці злизували росу з капотів КамАЗів, — каже один із солдатів.
Командири постійно просили прислати набої та продовольство — отримували відповідь «немає змоги». Так на териконі минуло 10 днів.
Дозвіл з матюками
Техніка була розстріляна. Бійці попросили в командира дозволу на передислокацію:
— Точка ж пристріляна, — казали вони.
— Стволи були порожні. Порожні стволи здали командиру, — каже один із солдатів.
Адвокат Гришин розповідає версію захисту:
— Вони здали командирові зброю, бо після обстрілів на десятьох лишався один автомат і то без набоїв. А без патронів «калашниковим» хіба що кидатися можна. Безпосередній командир надав їм дозвіл — і солдати почали передислокацію до місця розташування частини.
— Куди?
— Це військова таємниця.
Юлія Бебнева розповідає про наданий дозвіл із таким уточненням:
— Не можу відтворити, що той командир казав. Я ж не буду тут матюкатися.
Беззбройних узяли сепаратисти
36 солдатів на КамАЗах і без зброї виїхали. По дорозі до них приєдналися ті п’ятеро, яким поки не висунуто звинувачень. Бійці 51-ї й нині живуть із ними разом — але або нічого не знають, або не хочуть розповісти. Адвокати не знають нічого, оскільки тим п’ятьом не висунуто офіційних обвинувачень, а отже, у них нема
і захисників.
КамАЗ перехопили бойовики. Бойовики були озброєні, солдати — ні. Юлія Бебнева відтворює розмову по мобільному з одним із бойовиків. Вона подзвонила синові, а трубку взяв хтось чужий.
— Вы кто?
— Я человек.
— А где мой сын?
— Надо было думать об этом, когда его сюда посылали.
— Я не посылала, его призвали.
— Надо было идти на Киев и не пускать.
— Я сколько порогов оббила, чтобы его вернули...
— Мои внучки боятся спать, мать живет в погребе. А вы хотите своего сына?
Після цього Бебнева розридалась у трубку, і бойовик по той бік змінив тон:
— Тише, тише. Мы живие люди. Мы как их увидели грязных, оборванных — у нас бы рука на них не поднялась. Ничего мы им не сделаем. Но у нашего руководства на них свои планы.
Відмова від «притулку»
Плани — це перевезти в Росію.
Військовослужбовці 51-ї не «переходили на територію Росії», як повідомляли спершу. Їх під дулами автоматів у Росію передали. Юлія Бебнева каже, що це сталося на пункті пропуску «Ізварино» в Луганській області, який контролюють бойовики.
Цікаво, зазначає адвокат Гришин, що бійців перевезли в Росію у п’ятницю 25 липня, а перші повідомлення в російській пресі з’явилися ще в четвер 24 липня.
— Це ще раз підтверджує, що бойовики координують свої дії з Росією.
У Росії солдати провели кілька днів. Сиділи в ангарі.
Фізичних «засобів впливу» до них не застосовували, але намагалися переконати просити про «притулок». Переконували, що в Україні їх судитимуть... Як бачимо, у підсумку так і сталось.
— Знаючи, що їм загрожує в Україні, перебуваючи під психологічним тиском, вони все ж наполягали, щоб їх повернули в Україну. Жоден не написав заяви, жоден не попросив притулку в Росії. Які ж вони зрадники? — каже Гришин.
Адвокат Гришин пояснює: оскільки юридично війни з Росією немає, а солдати були без зброї — їм можна було закинути лише незаконний перетин кордону (до того ж їх перевезли силоміць). Тому солдатів мали просто депортувати.
Російські ЗМІ зняли ролик про солдатів, які начебто «масово лишають частини і тікають у Росію» (неправда, бо їх захопили в полон і привезли силою). Після цього солдатів повернули Україні.
Солдатів завезли в Росію з Луганщини, а повернули на Донеччину
Депортували через інший пункт пропуску. Ті, з ким я спілкувався, не змогли його назвати, але журналіст Роман Бочкала з посиланням на родичів пише, що це пункт «Успенка» в Донецькій області. Там полонених передали українським силам. Кому — знає адвокат Гришин, але це теж військова таємниця й таємниця слідства.