Во время Иловайского «котла» боевики ДНР взяли в плен более двух тысяч украинских военных и бойцов добровольческих батальонов.
В плен часто берут и гражданских — иногда по подозрению в работе на противоположную сторону, иногда ради выкупа.
48 діб в «Ізоляції»
Дмитра Потєхіна 7 серпня в Донецьку затримали представники ДНР. Його родичі дізналися про це, за словами Дмитра, лише 13 серпня. Після понад півтора місяця полону його звільнили — 27 вересня.
Практично весь цей час Дмитра утримували на вулиці Світлого Шляху. Тюрма — територія колишнього заводу ізоляційних матеріалів, арт-простору «Ізоляція». Це додавало подіям сюрре-алістичності.
Потєхін розповідає про пережите з іронією. «Я порівняно з іншими почувався доволі вільно. Можливо, якби мене побили, то ставився би до цього більш серйозно. Били переважно місцевих», — розповідає він.
«Вас готовили к заброске»
Як тільки мене не називали. І «блогер», і «журналіст», і... Слідчий із МГБ («министерства государственной безопасности». — Авт.) дзвонив і питав: «Что делать? У нас тут организатор Майдана». Я думав: ну йоли-пали, не треба так казати — так мене ніколи не випустять!
У Донецьку на допиті я пояснював, що мав стосунок до організації Помаранчевого майдану, але не цього.
2004-го я координував чи не найбільший проект чесних виборів. Однією з моїх функцій було забезпечення винятково ненасильницького способу дії протестів. Коли мені це інкримінували — було страшно і смішно: навколо війна, постріли, ось ця тюрма, всі жахи — а мене звинувачують у ненасильстві в 2004 році!
Після 2004-го я працював тренером із ненасильницького спро-тиву в Єгипті, Ірані, Вірменії, Білорусі. З венесуельцями й кубинцями. Ну, і в Україні напередодні цього Майдану, проте, як ми побачили, не дуже успішно.
На допитах слідчі казали: «Вот вы там сделали Майдан в Киеве — а теперь у вас Порошенко». Я кажу: «Порошенко прийшов до влади в результаті виборів. А в результаті Майдану, яким я також незадоволений і який мав бути ненасильницьким, було повалено нелегітимний режим Януковича».
У Донецьк я поїхав, бо давно обіцяв аналітичну статтю канадському науковому журналу. Звичайно, я знав, що відбувається в Донецьку. Але думав, що ризик насильства щодо мене нижчий, бо я публічно виступав за незалежність України від Донбасу, а Донбасу від України. Щоправда, коли я на допиті показував цей текст, у них виникло запитання: «Так вас готовили к заброске?» (Сміється.)
«Тебя удивило, что в Донецке есть велодорожки?»
Я вирішив зробити все тупо й безпосередньо. Пішов на вокзал, узяв квиток. Сів на потяг, приїхав у Донецьк. Мене ніде не перевірили. Вільна дорога. Звичайно, сусіди по купе дивувалися. Потім знайшов таксиста, який би мене повозив.
Мені ж потім інкримінували створення мережі. На допиті слідчий кричав: «А теперь я тебе расскажу, как все было на самом деле! Ты приехал, чтобы установить контакт с вот этими тремя людьми!» І називає прізвища людей. Я кажу: «Я не знаю, кто все эти люди» (сміється).
Місцеві таксі на блокпостах не перевіряли, й ми весь день їздили. Місто порожнє. На допиті дивилися мої фотографії. Велодоріж-ка. «Что ты вообще фотографировал? Тебя удивило, что в Донецке есть велодорожки?» — «Нет, меня удивило, что на этой дорожке никого нет».
Наприкінці дня я йшов до вокзалу повз готель «Ліверпуль». Дістав мобільний, щоб сфотографувати його. З’ясувалося, що всередині сиділи люди, здається, з «Оплота» — із прапором «Ново-росії» на шефронах. Виходить до мене: «А ну подойди сюда. Киевская прописка? Принимай его».
Декілька годин у наручниках і з мішком на голові. Не били. Мене взагалі, на відміну від більшості, не били, крім одного разу вже ближче до звільнення — тоді побили «за компанію».
Відвезли в МГБ ДНР. Звідти, після допиту — в «Ізоляцію». Вже по дорозі почали розмовляти так, ніби це була помилка. Однак механізм «відпускання» не передбачений цим типом організації: людина, яка відпускає, бере на себе відповідальність — особливо щодо людини, яку підозрюють у тому, що це «агент».