Бона міцно притисла пляшечку до Боксових вуст — і руки його враз обм’якли. Очі посоловіли і заплющилися.
Голова похилилася набік. Тріщина побігла від стелі по стіні, зазміїлася по підлозі. Велетенська палата ходором заходила.
— Ось чого мені завжди хотілося. Мрія стає явою, Воксику, любасику мій, — щебетала Естера, кладучи його масивну голову собі на фартух і лагідно погойдуючи її з боку на бік. — Голубчику мій солоденький, тепер ти мій весь до останку.