Зайве казати, що всупереч Бурштинотоповим сподіванкам усунення бібліотекарів не розв’язало всіх проблем. Правду кажучи, навіть без книжників нижньоміщани потрапляли довести до божевілля своєю незгідливістю — а тим часом Сторожі вимагали негайного спорудження Санктафракського лісу. Робітники страйкували, вимагали платні і нищили знаряддя. Будівництво опинилося під загрозою.
Вокс, здавалося, дивився на все крізь пальці. Він був поглинутий своїми схемами та кресленнями і нетямився від щастя, закінчуючи новий великий дорожній проект. А втілювати Воксові плани в життя зазвичай доводилося Бурштинотопові. Вихід лишався тільки один…
По вутлій спині Бурштинотоповійперебіг легенький дріж.
— Рабська сила, — прошепотів він.
Нижньоміщани і гадки не мали працювати доброхіть, отож лишалося одне: вдатися до примусу. Вони вже й так розопсіли за цей час. Бурштинотоп постановив обернути їх на рабів. Але тут не обійтися без наглядачів. Без цілої армії наглядачів.
«У мене знайдеться така армія, — відказав тоді Титуґґ, — там, у Гоблінівських краях. Ваше кодло чубаїв та патлаїв у підметки їй не годиться. Це чудово вишколені молотого-ловці та бувалі в бувальцях плескатоголовці. Але попереджую вас, добродію, пане Найвищий раднику, — додав він похмуро, — дешево нас не купиш».
«О, грошей стане на вас усіх, — засміявся Бурштинотоп. — тільки приведіть своє військо до Нижнього, і обіцяю: не пожадую. Погуляєте на славу».
Кілька наступних тижнів Великою дорогою, по двоє, по троє, прибували молотоголові та плескатоголові гобліни. У перевдязі бляхарів, кравців, звіроловів, крамарів та купців усіх мастей. За цей весь час сорокухи так нічого й не запідозрили. Радник-духоблуд мав вести лік прибульцям і розміщати їх у Нижньому місті. Невдовзі величезне військо гоблінів розпорошилося по всіх закутах — і зачаїлося, дожидаючи, коли Ватаг Титуґґ за Бурштинотоповим сигналом подасть команду до наступу.
Духоблуд аж загойдався в кріслі від тих спогадів і затер кощаві руки. Кривавий тиждень! Сім днів поспіль найманці нишпорили по всьому Нижньому місту, виловлюючи городян. Старих і немічних, незугарних працювати вбивали на місці. Решту обертали на рабів. Та перш ніж погнати невільників на будівництво Санктафракського лісу, їх ще приневолили копати величезні братські могили…
Бурштинотоп позіхнув.
— Мета і засоби, — пробуркотів духоблуд, покусуючи ніготь, обгризений більше за інші. Він осміхнувся собі у вуса. Вокс був щасливий, що все так оберталося. А він, Бурштинотоп, заробив на цьому купу грошей!
А все ж…
Усе те саме «а все ж»! Духоблуд перестав погойдуватися і безживно опустив руки на коліна. Клята Титуґґова скнарість!.. Бурштинотоп мав би завважити захланність у гоблінівському ватагові ще при першій зустрічі! Вона звела все нанівець. Замість удовольнитися дільбою прибутків від мануфактур та ливарень і забезпечувати робочою силою Санктафракський ліс, Ватаг Титуґґ вирішив накласти руки на все.
Він просто усунув Вокса з Бурштинотопом від усіх справ, далі загарбав Ліс і став одноосібним правителем Нижнього міста. Ходили чутки, — Бурштинотоп сам їх чув, — що Титуґґ жадав запопасти Воксового посадового ланцюга і проголосити себе Найвищим Академіком.
Оце так пиха! обурювався подумки духоблуд. Неотесаний молотоголовець із Гоблінівських сельбищ — Найвищий Академік! Суще божевілля! Проте знав духоблуд і те, що Титуґґ не вгамується, поки не зведе їх із Воксом зі світу. Бурштинотоп похитав головою. Ота парочка найманих гоблінів підкралася недозволенно близько…
Отак вони й докотилися до теперішнього життя. Вокс став в’язнем Палацу статуй, маючи під рукою жменьку вірних слуг для догляду за собою і вбезпечившись від гоблінів мудрованою мережею пасток та ловецьких ям. Може, отруйницю Естеру, до нестями закохану в свого патрона, чи с тарого Худайла, дурного, але відданого, це і влаштовувало — але не Бурштинотопа. Він мав статки, полишені на Емуеля Піноротька на Ливарній галявині, але шляхи до них тепер відтяті.
Із Воксом було покінчено. З Нижнім містом також. Давно вже пора було подбати про себе.
Тут до покою впала Вогнецвітка: в одній руці — парка шклянка трав’яного чаю, у другій — тарілка з вафельними бісквітами. Нянька поставила шклянку з тарілкою на високий вузенький столик і розвернула до нього летючий Бур-штинотопів фотель.
— Ось, — озвалася вона. — Трав’яний чай і трохи ласощів. Але спершу ти повинен стати слухняним хлопчиком і зажити своїх особливих ліків. — Вона добула з фартуха невеличку шкляну пляшечку, відкоркувала її і націдила повну ложку темно-червоної рідини. Поклавши зілля назад у фартух, підійшла до духоблуда і прощебетала: — Роззяв рота!