Це місце, де шаліла велика війна. Села починають означуватись. Городи зазеленіли городиною. На полях засипають окопи. Коло полудня обоз досягає Божої Гори. Звідтіль чути глухе тріскотіння кулемету. Кіннота, що їхала спереду, звернула наліво і «пішла в атаку». В обозі повстала мішанина і рух. Всі квапляться швидше минути гору. Хтось дістав рану. Комусь вбито коня. Широким рівним полем у напрямку гори летять вершники, що здалека видаються зграєю гончих псів. З гори вирвалось кілька гарматних стрілів.
— На шрапнель беруть! — гукає хтось. Серед метушні Стратон десь дістав сокиру і вибив з власного колеса кілька шпиць.
— Сторонісь! — чути різкий крик ззаду. Обоз з'їжджає на праву сторону дороги. Швидким чвалом пролетіло кілька гармат. Коні в милі. Люди сердиті. Колеса гармат грюкотять по нерівному бруку. Крик, стріли.
Обоз починає їхати чвалом. Ось тільки минути гору, пересікти річку, а там знов безпечно. Міст на річці нашвидко збудований і гойдається. Але тримає. Навіть гармати витримав.
За годину обоз втихомирюється. З сусіднього села чути вибухи гармат. Це «стали на лінію» ті, що недавно приїхали. Вони завзято обстрілюють Божу Гору.
Пополудні обоз в'їхав до більшого села, в якому повно кінноти і підвід. Коні потомлені, спраглі. Люди чорні від спеки і вітру. Володько хоче їсти, але про якесь задоволення цього хотіння нема чого й думати. Перш за все необхідно напоїти й покормити коні.
Дуже дивно бачити, що Стратонів віз став зовсім нездатним їхати далі. Шпиці одного колеса вибиті. Драниці драбин стратилися, солома зникла і скриньки з набоями лежать на голій дошці.
— Не можу далі їхати й кінець! — рішуче заявляє Стратон якому старшому. — Ну посудіть самі…
Старший видався «плохий». Оглянув розбитий віз і заявив:
— Чорт с табой! Катісь сєбє дамой! А патрони розложіть на другіє вози.
Стратон заметушився, мов опарений. Схопив скриньку і переклав Титьові. Другу Макарові. Третю хотів дати на Володьків віз, але якраз десь взявся будьоновець, який рішуче спротивився.
— Пашол вон! Хатіш чтоб тєбя с'єхал? Валісь ти с сваїмі патронамі к чортовой матєрі. У нас нєт мєста!
Стратон не має часу змагатися. Дві скриньки патронів скидає на землю і біжить до старшого.
— Так я вже їду!.. Таваріщ старший. Я вже їду…
— Атвалівай! — кричить той. Стратон швидко обертає коні, поспіхом частує їх пужалном і від'їжджає.
— Хитрун, — байдуже заявляє Клим. Тить лютий і тільки спльовує чорною густою слиною. Володько посміхається.
Хоч-не-хоч, а Володькові прийшлося таки взяти на свій віз одну скриньку набоїв. Другу вложили Макарові.
Обоз виїжджає далі. До нього долучується ще кілька десятків возів і відділ кінноти. На місце «будьоновця» до Володька пристає якийсь новий вершник. Кінь і одяг зраджують у ньому когось більшого, як звичайного козака. Володька почав він кликати «мальчик».
— Єду с табой! — заявив він Володькові. Час від часу до нього під'їжджають вершники, і він дає їм розпорядки. За селом обоз повертає наліво і сунеться навпростець без дороги через засіяні поля. Ні початку, ні кінця його не видно.
Тільки десь там далеко, далеко спереду помітно тріпоче червоне полотнище і чути спів. Володько вже чув ту пісню. Це переробка «Стєнькі Разіна».
Спів сильний, розгульний. Нема часу роздумувати над ним, але Володькові повстають в уяві «дрємучі» ліси і ті «розбійнички», що на схрещених мечах несуть свого раненого отамана. Мимохіть чується й сам учасником якогось шаленого походу розбійників. Суворі, загорілі люди. Стрілянина. Ні одного слова без триповерхового матюка. Побіч їде на коні сильний, загорілий, з горбатим носом козак. Кашкет його набакир. Зір вперто скерований наперед.
— Куди їдемо, товариш? — запитав Володько.
— А вот увідіш. Сіді й малчі! — відповів той. Володько чує дошкульний голод. Тить також скаржиться. Коні зовсім потомлені. Минають села, поля. Сонце хилиться до заходу. Спека спадає.
Надвечір в'їжджає обоз у село. Підводи роз'їжджаються. по подвір'ях, тому, мабуть, тут зупиняються наніч. Володька, Макара і Титя тримають окремо, їх завели на город, поставили просто на буряках і сказали чекати, поки не прийде новий наказ.
Володько одразу береться розшукати щось попоїсти. Йде на город, вириває кілька стручків фасолі, вигребує бараболі і береться варити юшку. Але в чім. Рада проста. Йде до господині городу і просить баняка.