А під агресивною шахтарською столицею вже з автоюрби бритоголових хлопчаків, що взяли «поїзд дружби» в щільний коридор-супровід, полетіли під колеса їжаки. Морозна ніч, у передніх колесах по два-три зігнутих загострених цвяхи (намертво, по-пролетарськи незграбно зварені навхрест на промислових установках), сльози переляканої до смерті світської киянки з «Skoda-Fabio». Усю дорогу на боковому склі її авта висіла мирна грайлива налипка-оголошення: «Привет! Ищу мужа!». Знайшла…
Антон узявся ставити «запаску». Жіночка, трохи посидівши в салоні, уклінно подякувала за поміч, навернула до ґрунтовки понад посадкою і зникла в полях.
Коли перековане авто знову рвонуло у дорогу, Антон випадково кинув погляд на підставку мобільного телефону поряд з плазмовим дисплеєм супутникового навігатора. Титанової «Nokia» останньої моделі як не було…
Ну, і хай! Син уже розмовляє з Богом, можливо, поговорить і мати. Є ж такий вид сучасного телефонного сервісу — електронний лист Творцеві Небесному. Десь читав, що відома ізраїльська компанія «Бузок», отримавши подібне віртуальне послання, за помірну плату навіть вкладає його до єврейської святині — Стіни Плачу…
Якщо ця історія насправді мала місце. Якщо в цих степах нарешті налагодять надійний мобільний зв’язок. Якщо жіночка десь віднайде (а де?) зарядний пристрій до «Nokiа» останньої моделі з титановим корпусом… І чого вона не сказала, що їй треба?
«Як називалася горілчана фірма, реклама якої загубилася перед мостом Карпа в цих безгрошових самогонних степах?».
Антон натиснув клавішу «круїз-контролю», і стрілка спідометра завмерла на позначці 100 км/год. Нарешті вибрався на шосе (соше? сошу? сосе?). Під шинами противно захлюпотіла розплавлена на сонці смердюча смола. Разом з нею з-під коліс на зустрічні авто й під днище «Краузера» зі страшним свистом обрушився дрібний відсів-шрапнель. Треба ж було так «зекономити»! Утім, кажуть, розробники цього варварського методу покриття укра їнських доріг колись отримали державну премію… «Іріда», «Ісіда», «Аїда»… Антон, усміхнувшись, згадав своє студентське «ноу-хау»: батярські словесні лічилки, які незбагненним чином вибудовувалися в голові на схожих звукових відчуттях.
Вібрація енергії споріднених слів-звуків — дивний інтуїтивний знак-камертон. Інакше ніяк не можна було запам’ятати, скажімо, сотні, ну, дуже далеких древньогрецьких Богів, Напівбогів, Героїв, Людей.
Схибив — краще не йти на екзамен до світила елінської міфології професора Фідика.
— Доб-ге, доб-ге, юначе, а тепер поп-гошу назвати усіх п-п-поіменно!
Цікавий був старий. Зросту з гобліна, весь опецькуватий, сивина в борідку. Страшенно картавив і заїкався, але коли читав правдивою древньогрецькою величну «Батрахоміомахію» («Війну мишей і жаб»), — від його харонського голосу й гомерівського гекзаметру-пектаметру студентки заходилися оргазмом. Чорноока Марічка з Самбора — та взагалі втратила розум: віддалася старому прямо на студентській вечірці в гуртожитку. Поклав партквиток, втратив посаду завкафедри, витримав осуд і знущання колег, — а втримався на Олімпі! Ох, і гуляли ж на студентсько-професорському весіллі — як Боги!
А коли «місяць-вдев’ятеро-оббіг-своє-коло», у 50-річного професора і 19-літньої студентки народилася гарненька дівчинка. Назвали Артемідою, на честь грози чоловіків, цнотливої обітниці, символу незайманості, Богині-покровительниці породіль і маленьких звіряток, що ссуть матку. Хай, мовляв, захищає радянських студенток…
Який стосунок має тутешня горілчана торгова марка до тієї Богині з острова Делос, дочки самого Зевса? Правильно: це — виборчий округ її величності Галини Артем’євої, народного депутата, президента горілчаної імперії. А поруч ще одне жіноче царство — електоральна територія народного депутата, президента фірми «Інтердизель» Людмили Перун…
Западав вечір, і придорожній ліс добігав кінця.
— Наступного разу перед ловами треба буде принести балуваній Галі щедру жертву на лісовому вівтарі, щоб уласкавити її, — мовив старий кремезний Киємон, що зручно всівся на задньому сидінні «Краузера».
— Атож, усе залежить від волі Артеміди, і треба пильнувати, щоб ні в чому не образити богиню, яка вміє жорстко мститися чоловікам, — погодився другий пасажир Фемістіон. — Ви, мабуть, пригадуєте історію Адмета, який здобув руку прекрасної Алкести. Але потім, під час шлюбної церемонії, не приніс богині належної жертви. І розгнівана Артеміда послала в ложницю молодят клуби змій! «Хто вони і що вони верзуть», — прислуховувався Антон до розмови випадкових, щойно підібраних подорожників — аж очі на лоба лізли, проте не втрачав контролю за дорогою.
— Я день і ніч молюся, щоб у моєї Телетуси народився хлопчик, — підхопив розмову ще один попутник, миршавий Лігд. — Бо зі своїм народженням дівчатка зазвичай приносять батькам багато клопоту й додають їм зайвих турбот. А користь з них для отчого дому невелика. Зазвичай, вони слабкі, хворобливі й вередливі…
— Тихіше, молодіж! — присікався козарлюга Киємон, і кинув тривожний погляд за тоноване вікно.
— Потім виходять заміж і поривають з батьками усілякі зв’язки, — монотонно, ніби на проповіді, гнусавив Лігд, не звертаючи уваги на застереження сусіда. — То ж якщо Телетуса народить дівчинку (отут він, нарешті, завагався і змовк), — мені важко вимовити ці слова, і хай Артеміда простить мене, — дитина має вмерти!
— Дурню ти критський, кретин, — розійшовся не на жарт Киємон. — Де ти бачив, щоб Артеміда, захисниця жіночого начала (його аж пересмикнуло), зрозуміла тебе, бовдура! Та вона лише отримає інформацію — вмить замочить стрілою!
Самого секс-гіганта Тітія ухоркала! — І хитра ж, сучка, — Фемістіон ледь не проковтнув язик. — Коли покоління секс-гігантів вирішило помститися (кидали в небо величезні скелі, дерева, гранати), Артеміда оголосила їм війну. Не Зевс, а саме вона, стерва (ой!). І шо ви собі думаєте? Прикинулася ланню, макіяж, міні-бекіні, те-се й, виляючи задом, пі-шла собі між мужиками! Який мисливець вистоїть — така легка здобич! Ну, значиться, метнули хлопці списи, а так звана лань, вона ж Артеміда, шась у сторону! Були секс-гіганти й немає: один одного проткнули списами та й попадали, бідолахи, мертвими.
— От, дурні! — не стримався Антон, проскочивши червоне світло у якомусь подорожньому населеному пункті.
— Ягідки! А що вона зробила із завзятим мисливцем Актіоном? — на цей раз байкар чомусь не матюкнувся. — Той лишень підгледів (!) оголене дівоче тіло Артеміди під час купання у прохолодному джерелі на території її приватної долини під Гівораградом. Вона ж черпає воду — і бризь в обличчя Актеонові! Мовляв, іди, пацане, і розказуй усім, що ти побачив голу жінку, — якщо зможеш говорити…
— Ну!.. — аж настовбурчився від жаху й нетерпіння кучерявий оселедець старого Киємона.
— Тієї ж миті на голові бідолашного Актіона виросли гіллясті роги, шия витягнулася, руки обернулися під гомілки, плямиста шерсть укрила тіло. Короче, — перетворила на оленя!
Фемістіон нервово затягнувся дешевою «Примою» і, явно задоволений шаленим корпоративним успіхом його акторського таланту, зверхньо пускав салоном кільчики їдкої місцевої маріхуани.
— Олень то й олень, — уже якось примирливо резюмував Антон. — Що в цьому поганого: сила, п’янке відчуття свободи, гуляєш лісами як кіт — сам по собі. Щоправда, роги…
— Не переживайте за свої роги, — багатозначно підморгнув Фемістіон. — Навіть того не залишила!
Актіона загризли до кісток його ж собаки! Звідки їм було знати, що олень, який розгулює лісом сам по собі, їх господар! Так-от, накинулися і давай шмагати. Він їм кричить: «Фу, до ноги, апорт Артеміду!». Де там: псиська залишили від оленя-мужика одну криваву рану. А вона, скотина (ой!), підходить та так по-зміїному до нього й сичить:
— Це тобі, — каже, за твоє свято-ТАТЬ-ство!
З інтернет-видання «Вголос», рубрика «Побут і звичаї» «Щорічно в Індії умертвляється до п’яти мільйонів дівчаток — як новонароджених, так і тих, що не встигли з’явитися на світ. «Люди більше співчувають тиграм, — заявив міністр у справах жінок і дітей Ренука Чонудхарі. — Деякі борються за життя бродячих собак на дорогах, проте суспільство загалом безжалісно труїть малюків жіночої статі. Інакше, ніж геноцидом, це явище не назвеш» Перша причина того, що батьки позбавляються дочок — народне повір’я в те, що первістком має бути хлопчик. Дівчинка — дурний знак. Та частіше дитину вбивають з раціональних мотивів.