Луї Довгохвостий розвернув літак. Біля самісінької води він наздогнав гнома. Кремінна борода мчав щодуху на своїх коротких ніжках.
— Хапай його, гімплумклуксе! — заволав Луї. Він відкрив дверцята і полетів так низько, що літак зачіпав за чашечки квітів. Мухоніжка зібрався з духом, висунувся якомога далі і простягнув уже було руку, щоб схопити Кремінну бороду за комір. Але в цю мить вода з шумом спінилася і плеснула об берег. Над хвилями з’явилася величезна паща — і ковтнула гнома-втікача. Гам! — І він зник.
Луї різко повернув літак, і Мухоніжка гепнувся назад на сидіння.
— Він його зжер! — здивовано вигукнув щур. — Просто взяв і зжер!
— Летимо звідси! — простогнав Мухоніжка. — Швидше!
— Легше сказати, ніж зробити, — крикнув Луї, відчайдушно борючись із штурвалом. Літачок зафиркав і увійшов у штопор. Він немов не міг відірватися від виблискуючих зубів Кропивника, які намагалися його схопити. Чудовисько виповзало з води все далі, розлючене цією набридлою механічною мухою, що кружляла навколо нього.
Мухоніжка зацьковано глянув у бокове вікно. Як там Лунг? Чи полетів він вже до печери?
— Ти не зробив мертву петлю! — скрикнув він. — Ми не подали знаку!
— Гадаєш, вони не бачать це чудовисько? — заволав Луї. — Напевно, вони вже помітили його навіть без цього клятого знака.
Літак нахилився. Мотор зафиркав. Мухоніжка тремтів усім тілом. Він знову подивився у бокове вікно і помітив срібне мерехтіння на чорному схилі гори.
— Лети! — крикнув Мухоніжка, наче дракон міг його почути. — Лети, поки він тебе не бачить!
І Лунг полетів. Він розправив крила — і рвонувся до озера.
— Ні! — з жахом загорлав Мухоніжка. — Луї! Луї! Лунг летить до нас.
— Прокляття! — вилаявся щур, ухиляючись від лапи Кропивника. — Він гадає, що нам потрібна допомога. Тримайся міцніше, Мухоніжко!
Луї вивернув літак круто вгору і описав мертву петлю навколо роззявленої пащі Кропивника. Потім він здійнявся вище і описав ще одну і ще, тож у Мухоніжки шлунок бився вже десь у горлі. Гомункулус подивився вниз, де борсався у воді його колишній господар. Потім він перевів погляд і побачив, як Лунг нерухомо застиг у повітрі.
— Лети ж, ну, будь ласка, лети до печери! — прошепотів Мухоніжка, хоч від страху перед Кропивником серце у нього калатало як скажене, а рев чудовиська роздирав вуха.
— Ну як? Він повернув? — крикнув Луї, безстрашно виписуючи спіраль навколо шиї Кропивника.
Лунг повернув. Він стрілою мчав геть, а золотий дракон тим часом не помічав нічого, крім літачка, цієї дурної маленької істоти, в якої вистачало нахабства над ним знущатися.
— Полетів! — гукнув Мухоніжка. Голос у нього тремтів від радості. — Полетів назад, до гір.
— Чудово! — сказав Луї, піддав газу і промчав у Кропивника між ніг. Той ударив обома лапами одразу, намагаючись збити літачок, але броня у нього була дуже важка, і він гепнувся, важко дихаючи, назад у воду.
Мухоніжка бачив, як Лунг підносився все вище, як він сідав на вкритий снігом схил — і раптом зник. Зник, наче його й не було.
— Щуре! — крикнув гомункулус. — Перемога! Лунг зник. Він у печері, — важко дихаючи, він опустився в крісло. — Можеш повертати назад!
— Повертати назад? — крикнув Луї. — Коли тут так весело? Ну ні, зараз тільки все почнеться! — він описав широку дугу і полетів просто на роги Кропивника.
— Що ти робиш? — заціпенів Мухоніжка.
Кропивник здивовано підвів голову, примружився і втупився у маленьку літаючу істоту, яка знову мчала на нього, як розлючений шершень.
— Ще коло! — крикнув Луї. — Повний вперед! — Він пролетів так близько від броньованого лоба Кропивника, що Мухоніжка скотився між крісел і закрив обличчя руками.
— У-у-ух! — горлав щур, облітаючи роги Кропивника. — Це тобі не гори обміряти! У-у-ух!
Золотий дракон, сопучи, закрутився навколо своєї осі. Він повертався, роззявляв пащу, кидався знову і знову — і щоразу хапав зубами лише нічне повітря.
— О-го-го! — кричав Луї, метляючись навколо Кропивника, який крутився у воді, як дресирований ведмідь. — О-го-го! Твій колишній господар, схоже, трохи постарів, а, гумельпікусе? Щось він не дуже жвавий, — він помахав у вікно кабіни. — До побачення! Лягай назад у болото, бовдуре, і лежи, поки не заіржавієш! — І він спрямував літак вертикально у небо, так що бідний Мухоніжка перестав розрізняти, де у нього п’яти, а де ніс.